25 травня 1926 року на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель єврей Самуїл Шварцбард випустив серію револьверових пострілів у Симона Петлюру. Голова Директорії та головний отаман Армії УНР помер того ж дня у шпиталі. На його похороні не виголошували промов. Втім, церемонія стала велелюдною маніфестацією. А ще ця трагедія спричинила нові імпульси для протистояння радянській окупації: як політичні, так і військові.“Він всю енергію спрямовував на боротьбу. Одягався як солдат, носив шинель. Їв, що доведеться. Був дуже демократичний у спілкуванні зі своїми вояками, не боявся іти на передову, разом із бійцями штурмував завод “Арсенал”. Попри великий досвід, завжди уважно дослухався до порад тих людей, яких вважав гідними. Дуже багато курив, часто підкурював одну цигарку від іншої. Здоров’ю це не встигло нашкодити, бо його вбили, коли мав 47”, – розповідає історик Станіслав Кульчицький, автор праці “Симон Петлюра: “Я вірю і певний, що Україна як держава буде!””.“Він був дуже активним. Спочатку розгорнув діяльність у Польщі, але потім зрозумів, що поляки переживають, щоб більшовики не порушили Ризького миру, і тоді переїхав до Парижа, де перебувала значна частина української еміграції. Він намагався усіх об’єднати, серед інших і своїх колишніх службовців, які потрапили до Канади і Сполучених Штатів, працював на багатьох фронтах — дипломатичному, інформаційному та інших. Саме за цю активність більшовики його і вбили”.У матеріалі історик Станіслав Кульчицький розповідає про те, яким був Симон Петлюра → https://bit.ly/45pa2D3