Iniciar sesión Registro
Anuncios
Tu espacio publicitario
Reserva este slot exclusivo para el periodo elegido.
Comprar publicidad →
Logotipo de la comunidad de telegram - Локальна історія
Añadido 14 jul. 2024

Локальна історія

@LocalHistoryUA
Número de suscriptores: 3 940
Fotos: 2,940
Videos: 310
Enlaces: 3,460
Descripción:
Дайджести кращих історичних статей тижня, а також давні світлини, архівні матеріали, відеоінтерв'ю зі світовими істориками, підбірка кращих репортажних фото та багато іншого цікавого
Fuente

Локальна історія | Як ти думаєш, можна зняти бандаж?” — запитую я свою тренерку Айлін. Це...

Logotipo de la comunidad de telegram - Локальна історія Локальна історія @LocalHistoryUA
556 Vistas/Alcance 2025-05-23 13:04 Mensaje №4567
““Як ти думаєш, можна зняти бандаж?” — запитую я свою тренерку Айлін. Це моя перша церемонія вручення золотих медалей, і фотографії з неї нагадуватимуть мені про цю мить аж до скону. Я не хочу бачити на фото бандаж. Я взагалі не хочу згадувати про травму. “Ні, не можна. Ти перемогла зі зламаним ліктем. Пишайся цим”. Пізно ввечері ми виходимо на п’єдестал: російська спортсменка — на третьому місці, німецька — на другому, і ось вона я. Перша. Офіційна представниця вішає мені на шию золоту медаль. Потім вручає плюшевого чорного ведмедика — символ Олімпійських ігор у Пхенчхані 2018 року. Він символізує сміливість і сильну волю до перемоги. Я розглядаю ведмедика. І згадую момент, коли відмовила спина, померла мрія про воду, але на снігу розгорілося вогнище іншої мрії. Іноді життя веде непередбачуваними, хаотичними шляхами. Воно привело мене сюди, але щоб дістатися цього місця, мені довелося розплутати чимало заплутаних клубків. Здіймається американський прапор. Лунає гімн, і я кладу руку на серце. Поруч із серцем пульсує татуювання ключа. Дивлюся на моїх тренерів, що злилися з юрбою — на Джона, на Айлін. Там же стоїть Ембер і більшість моїх товаришів по команді: Енді, Кендалл, Аарон. Ось заради кого я тут. Завжди хтось сумніватиметься у вас — на моєму шляху таких людей було чимало. Але є й ті, хто вірить у вас. Я хотіла би, щоби на п’єдесталі зі мною стояли вони усі — ті, хто тут, і ті, кого зараз немає поруч, як-от Ренді та Боббі. І зненацька розумію, що саме цього прагнула: стояти на п’єдесталі, дивлячись в очі людям, які допомогли мені зійти на нього. Потім відшуковую поглядом маму. Її обличчям струменять сльози. І я вже не стримуюсь. Ті, хто дивиться на мене зараз, бачать мене в переможний момент переможних змагань у найпереможнішу мить мого життя. Соціальні медіа, репортери, мої спонсори негайно відреагували, відзначаючи мій успіх. Їм здається, що мій шлях був прямим. Засоби масової інформації люблять показувати відфільтровані, відретушовані версії людей, що стоять на п’єдесталах. І часто нехтують згадки про важкий шлях, всіяний невдачами — важкі часи, що спонукають волю до успіху. Гімн закінчується, і я торкаюся губами золотої медалі”.Про найпереможнішу мить життя, здобуту через біль, сумніви й віру, дізнавайтесь у мемуарах Оксани Мастерс → https://bit.ly/40oOWT5