Мій любий читачу,Іронія — річ примхлива. Вона з’являється там, де її найменше чекають, і робить це з такою витонченістю, що залишає по собі легке запаморочення та безліч запитань.Це могло б бути просто ще одне адвокатське шоу. Камера, крупний план, впевнені жести, трохи самореклами — і новий формат «Бісить, але...» готовий підкорювати юридичний YouTube. Безневинна спроба вельмиповажного пана Бугая нагадати про себе — з гумором, подекуди з перебільшенням, але цілком у межах сучасної самозакоханої медійної гри.Десь приблизно в цей самий час інший джентльмен — менш знаний, але не менш адвокат — пан Станіслав Борис переживає свою версію іронії долі. Його фахова діяльність раптово опиняється в полі зору силових органів — і форма цієї уваги викликає відверте занепокоєння. Адвокатська гільдія — в обуренні. А ми з вами — в déjà vu. Адже саме пан Станіслав Борис — помітно раніше — представив публіці цей формат “Бісить, але...”. З гострою подачею, з позицією. І саме його відео стало не просто джерелом натхнення, а зразком для копіювання — майже дослівного. Справжня юридична ремінісценція: змінено декорації, залишено інтонацію. Автор — інший. Але реальність пана Бориса - як же вона тепер нагадує історію пана Бугая…Наче магічна петля часу пронеслася повз нас. Одні копіюють відеоформати. Інші — методи тиску. І якщо перше — питання смаку, то друге — питання принципів.Так, адвокати бувають різні. Хтось суворий, як протокол допиту. Хтось артистичний, як вечірній ефір. Але форма не знімає суті: навіть найепатажніший стиль не дає державі чи правоохоронцям права втручатися в адвокатську діяльність. Тож, мій любий читачу, ми з вами — не просто глядачі цієї вистави. Ми її свідки. А отже — й відповідальні за те, аби ця вистава не перетворилася на фарс. Завжди з іронією і увагою, Леді Віслдаун