Мій любий читачу, здається, ми з вами остаточно ввійшли в епоху рейтингового ренесансу — час, коли списки «найкращих» плодяться швидше, ніж нормативні акти під час реформ. Якщо колись це було прерогативою кількох поважних міжнародних літописців, то сьогодні — достатньо мати клавіатуру, вайфай і кількох знайомих партнерів із добрим бюджетом.  Останній приклад — ділове видання NV, яке, надихнувшись духом весни, подарувало королівству черговий список юридичної доблесті. Назви на обкладинці звучать амбітно: «воєнна витривалість», «інновації», «трансформація». А от усередині – знайомі обличчя, дивовижні сусіди по шпальті, критерії невідомого походження і мовчазне небажання пояснити, чому саме ці герої отримали місце на лаві почесних.  Ах, як мило спостерігати, як Integrites гордо веде процесію, а за ним — в елегантному марші — бутіки: Ario, VB Partners, Miller, Equity та Grain. Справжнє естетичне задоволення, ніби на одній мініатюрі зійшлися князі й каретники, аби разом позувати до портрета. І ніхто вже не питає, за які такі звитяги вони потрапили в цей рейтинг. Бо відповідь проста — від 69 тисяч гривень за місце в історії. Не у професійній хроніці, ні — у PR-оповіді з платною реєстрацією.  Особливо вражає той факт, що деякі фірми, як-от Miller, охоче інвестували у цей проєкт, але, як шепочуть у кулуарах, не змогли підтримати навіть символічним внеском власну гільдію, до правління якої мають честь належати. А між нами, мій любий, існує ж неписане правило: якщо вже ти в правлінні — плати за банкет, хоч би й у борг.  І поки ми з вами розглядаємо ці декорації, старі континентальні літописці — зокрема Chambers Europe Awards — оприлюднили свої цьогорічні шорт-листи… без жодної згадки про Україну. Жодного фаворита, жодного реверансу ввічливості. Виходить, міжнародна парафія вирішила просто не заважати локальним ініціативам самопризначення? Або, страшно подумати, просто не помітила?  Справжній парадокс полягає в тому, що найпікантніше не у відсутності критеріїв чи в переліку імен. Найпікантніше в тому, що всі все знають — і всіх усе влаштовує. Бо, бач, головне не бути елітою, а виглядати як вона. А там, дивись, і запросить хтось на наступну сторінку списку.  Тож, мій любий читачу, у час, коли платні PR-проєкти невдало маскуються не зрозумліо під що, коли гаманці важать більше, ніж досягнення, а біжутерія блищить гучніше за золото, — зберігаймо ясність думки й трохи скепсису. Бо, як казала одна графиня у часи моєї юності: «Той, хто справді має корону, не тягне її за собою на мотузці».  Завжди з іронією та увагою, Леді Віслдаун