Що вміють протести на майдані і чого не вміють. Рекурентність руської шляхетської традиції.Якщо проаналізувати політичну мову майдану інструментарієм дослідника республіканізму професора Покока, то майдан говорить мовою гідності й спротиву свавіллю, і це республіканська нота.Але на цій ноті мова здебільшого й уривається, бо в ній є лише протест і гасла, за якими не стоїть і не народжується процедура, здатна ті гасла сповна впровадити.Повна версія вступної публікації циклу “Чому руська шляхетська традиція потрібна сучасній Україні. Що таке рекурентність?” доступна на Substack.Сам масовий протест майже завжди починається проти свавілля. І 2004-го, і 2013-го саме воно вивело громадян на вулиці. Але потім політичні лідери, які очолюють майдан, самі опиняються в скандалах, подібних до тих, у які потрапляли їхні попередники.Найчастіше протест лише змінює або переставляє людей у владі на тих самих умовах, без змін, які торкалися б підзвітності обранців та бюрократії (хоча 2014-го вимога повернутися до Конституції 2004 року бодай формально змінила баланс сил між гілками влади).Літо 2025-го дещо змінило. Коли влада одним законом підпорядкувала антикорупційні органи генеральному прокуророві, громадяни вийшли на їхній захист, і це був один із найінституційніших виступів за роки. Однак далі досягнутої мети справа не пішла. До посилення спроможностей антикорупційних інститутів не дійшло, а «план Качки-Кос», десять пріоритетних реформ, які уряд у грудні, після липневої кризи, письмово пообіцяв ЄС, за перші пів року виконано заледве на 10-15%.Чому так відбувається? Одна з причин у тому, що мить, коли виборці справді мають вплив, зводиться до однієї доби на весь електоральний цикл (час виборів). Після неї обранець фактично полишений сам на себе і фактично до кінця строку може не зважати на виборця. Саме тому ухвалюються закони, за якими ті, хто за них голосує, самі не живуть і найголовніше за це не звітують. Звідси так багато безглуздих державних процедур і буквальної сваволі, адже обранець відірваний від реальності громадян.До чого тут шляхта? На відміну від нашої доби, вона мала цілий ланцюг, у якому кожна ланка тримала наступну. Спершу сеймик, регулярне місцеве зібрання шляхти. Там ухвалювали інструкцію, письмовий перелік вимог, з якими обраний посол їхав на Сейм. Посол був нею буквально зв'язаний і не міг голосувати на власний розсуд. Після повернення він звітував перед шляхтою за кожен довірений пункт, а зібрання оцінювало, чи зробив він усе можливе, аби реалізувати інструкцію.Важливо: Ця система не є ідеальною і вона станова, але за своєю ідеєю вона могла б бути більш ефективною за сьогоднішню, якщо доопрацювати її дизайн.Різниця між сьогоднішньою практикою і волинським сеймиком XVI століття стає відчутною, щойно поглянути на протести останніх десятиліть. Якби їх очолював сеймик, він у жодному з цих випадків не обмежився б вимогою просто когось замінити, призначити або скасувати закон. Він вписав би до інструкції своїх послів (депутатів) пункти, які вимагали б розширити досягнуті зміни і зробити їх незворотними. Та найголовніше, якби послам не вдалося цього досягти (через відсутність підтримки), сеймик повертався б до інструкції щороку, доки вимоги не виконають. Це добре видно на прикладі того, як волинська шляхта боронила руське право, руську мову та православну церкву.Простими словами, майдан уміє обороняти статус-кво і навіть впливати на рішення влади. Однак він не вміє встановлювати правила, бо це роблять лише інститут і процедура, і саме їх нашій політичній мові бракує найбільше. Поки їх не створено, протест лишатиметься спалахом без пам'яті, здатним зупинити свавілля, але не здатним зробити владу підзвітною.До слова, у шляхти теж був свій майдан, і звався він рокошем. Коли король посягав на шляхетські привілеї, шляхта мала право на бунт.З днем незалежності Україно, тобі вже 35.