Українські республіканські традиції. Волинська шляхта і принцип недомінування.У сучасному дискурсі свободу зазвичай розуміють у ліберальному ключі: держава просто не має втручатися в приватне життя. Але є інша, республіканська оптика/лінза. Вона ставить питання інакше: чи є над людиною пан?Повна версія публікації у відкритому доступі: Українські республіканські традиції. Волинська шляхта і принцип недомінування.Для республіканця свобода - це не коли особу з ласки сьогодні не чіпають. Свобода - це коли ніхто не має над особою свавільної влади: не може зачепити її за власним розсудом, безкарно й коли заманеться. Квентін Скіннер і Філіп Петтіт називають це недомінуванням. Замало, щоб влада не чіпала, - вона має бути зв'язана й підзвітна, не вільна вчинити свавілля.Щоб зрозуміти, як цей принцип працював на наших землях, погляньмо на Люблінський сейм 1569 року.Нагадаю: саме на ньому Польська Корона й Литва домовляються злитися в Річ Посполиту. Посеред цього торгу Корона забирає собі Волинь і Київщину - без згоди місцевої еліти, королівським універсалом, під загрозою конфіскацій у разі непокори. Та волиняни обертають цей нав'язаний крок на свою користь: користуються нагодою, щоб виторгувати власні права.Тому, замість простої покори обставинам (Фортуні), князі Богуш Корецький та Костянтин Вишневецький висувають зустрічну умову: “ми присягнемо, лише якщо ви присягнете нам навзаєм”.Чому ця вимога є надзвичайно важливої для традиції? На перший погляд це звичайнісіньский гонор і суперечка про церемоніал. Насправді ж це зіткнення за саму природу не лише влади, але й правил.🧩 Одностороння присяга - означає, що права волинян фактично залежать від королівської милості. 🧩 Взаємна присяга робить владу договірною. Король більше не пан, що милує зі своєї ласки, а сторона договору, яка має зобовʼязання. (У самій публікації - докладніше про незвичний статус короля в Речі Посполитій)Однак, не зважаючи на спротив та під жорстким тиском конфіскацій волинянам довелося поступитися формою і присягнути. Але в обмін на цю “капітуляцію” вони вирвали головне: право самостійно написати привілей про своє приєднання.Ба більше, цей привілей був скріплений присягою Сигізмунда Августа, який це зробив не лише за себе, а й за всіх своїх наступників. Важлива примітка, чи був привілей для всіх? Як зазначає польська дослідниця Анна Ґжешковяк-Крававіч, Річ Посполита була аристократичною республікою, але лише для політичної нації, себто шляхти (6-8% населення). Ця свобода була привілеєм шляхти, тоді як селяни залишалися безправними.Проте привілеї вмирають разом зі станами, а принцип, що за ними стояв, лишається — і навіть воскресає. Сама вимога зв'язати владу договором пережила шляхетський світ. Згодом її перейме і почне впроваджувати козацька старшина: від договірних статей з монархами/царем до Конституції Пилипа Орлика, яка обмежувала вже власного гетьмана. На відміну від Атлантичної республіканської традиції, у нас не було безперервного інтелектуального ланцюга. Цей принцип не передавали і не успадковували, але він щоразу відроджувався, коли спільнота опинялася сам на сам зі свавільною владою.Продовження циклу незабаром...