Політика Трампа: Неороялізм як нова архітектура світового порядку

Чи є політика президента Трампа лише тимчасовим відхиленням, чи ми спостерігаємо народження нової системи? Професори Стейсі Годдард та Абрахам Ньюмен у свіжій статті для Cambridge University Press стверджують: світ дрейфує від ліберального порядку до неороялізму. Вони застерігають від ілюзії, ніби президентство Трампа — це тимчасова історія, яку можна «виправити» наступним виборчим циклом.Публікація у відкритому доступі:

Занепад Ліберального міжнародного порядку та сходження Неороялізму: що будує Дональд Трамп? Техно-олігархи та їхня ідея. Насправді ми спостерігаємо спробу переходу від панування правил до панування особистої лояльності. Всі ці зміни є прямим наслідком зростаючої нерівності (формула в дії: r>g), яка зумовлює концентрацію ресурсів у руках дедалі вужчого кола людей — осіб, чиї амбіції вже давно вийшли за межі національних законів та кордонів суверенних держав. Неороялізм руйнує стару систему прозорих процедур, трансформуючи її в залежність від так званих роялістських клік — закритих мереж, зосереджених навколо суверена. У цій моделі влада не делегується інститутам, а концентрується у вузьких групах, де головним є не компетентність, а особиста відданість лідеру, себто суверену. До складу таких клік входять:📌 Члени сім’ї суверена, які виступають «спеціальними посланцями» в обхід професійної дипломатії чи бюрократії. Їхня роль — інтегрувати державні інтереси з приватними інтересами родини та їхнього кола.

📌 Техно-олігархічна еліта: Глобальні капіталісти (Пітер Тіль, Ілон Маск, PayPal мафія і тп.), які надають суверену інструменти контролю над інформацією, інфраструктурою та фінансами в обмін на вплив.

📌 Лоялісти: Політичні призначенці, обрані на основі особистої вірності. Вони заміщують професійну бюрократію, перетворюючи державний апарат на виконавчу службу кліки. Як цей порядок змінює світ? Автори підкреслюють, що неороялізм — це зміна, як самої природи міжнародних відносин так і просування архаїчних ідей легітимізації влади:📌 Впровадження «данини»: Зовнішня політика перетворюється на збір ресурсів через тарифи, договори та особисті домовленості, хто скільки платить за доступ до ринку сюзерена чи його союзників/конкурентів (як з NVIDIA).

📌 Персоналізована безпека: Статус країни тепер визначається не підписом під міжнародним договором чи членством в альянсі, а рівнем особистих стосунків її лідера з сувереном. Фінська «гольф-дипломатія» — яскравий симптом цієї деградації.

📌 Легітимація через винятковість: Замість конкуренції ідей приходить міфологія «обраності». Наративи про «божественне врятування» після замахів або унікальну здатність лідера особисто «вирішити все» підміняють собою закон. У певному сенсі (зі значним припущенням) ми спостерігаємо ситуацію, подібну до кризи пізньої Римської республіки: супереліти (в оточенні Трампа та ін. суверенів) стали настільки великими, що претендують на те, щоб самим встановлювати правила по яким буде жити весь світ або його частина…