Як впливає погана демографія/старіння населення на соціально-економічні показники країн? Одного ВВП недостатньо аби оцінити добробут в тій чи іншій країні (Чому ВВП "поганий" показний писав – тут). Тому автори дослідження (охоплює 160+ країн за 71 рік) Бредшоу та Макдермотт (Bradshaw & McDermott), яке я розглядаю, шукали вплив демографії на економіку через кілька ключових соціально-економічних показників: Багатство (Domestic Comprehensive Wealth Index), рівність (коефіцієнт Джині), продуктивність (патенти, витрати на R&D), людський капітал, якість інститутів (Індекс сприйняття корупції) та здоров’я (тривалість життя). Результати їхнього дослідження дещо несподівані, а саме вони спростовують поширену тезу, що старіння чи скорочення населення завжди веде до погіршення соціально-економічних показників. Більше того, дані показали протилежне: країни з низьким приростом населення або його скороченням в середньому показують кращі результати за всіма індикаторами, які аналізувалися. Навіть аналіз даних окремих країн показав, що у більшості результати покращувалися в міру старіння населення. Країни зі старішим населенням у середньому є: 🧩 Багатими. Дослідження виявило, що багатство на душу населення (Domestic Comprehensive Wealth Index) зростало в країнах з вищою часткою літніх людей.🧩 Більш продуктивні. Усі три індекси продуктивності — витрати на R&D, кількість патентних заявок та індекс людського капіталу демонстрували сильний позитивний зв’язок зі старінням населення.🧩 Менше нерівності. Країни зі швидшим зростанням населення показали вищу нерівність доходів (вищий коефіцієнт Джині). Натомість повільне зростання або скорочення корелювало з меншою нерівністю доходів.🧩 Якісні інститути. Рівень корупції знижувався, а рівень свободи зростав у міру збільшення частки літнього населення.🧩 Здоровішими. Як очікувана тривалість здорового життя, так і Індекс людського розвитку (PHDI) були вищими в країнах зі "старішою" демографічною структурою. Чому дані суперечать поширеним страхам? Автори наголошують, що довгострокове процвітання залежить не від кількості людей, а від того, як держава інвестує в «якості» громадян: освіту, технології, систему охорони здоров’я, програми адаптації пенсійних систем і тп.Можна згадати, що навіть "старі" класичні економічні моделі (наприклад: модель Солоу) також підкреслюють важливість технологічного прогресу (освіта), а не загальної чисельності населення. Якщо країна має капіталомісткі виробництва, інвестує в освіту (+програми перекваліфікації на біржі праці), обсяг виробництва на душу населення може зростати, навіть коли населення скорочується.Що стосується "дефіциту робочої сили", то автори стверджують, що це не проблема нестачі людей, а проблема "неадекватної імміграційної політики", яка обмежує переміщення кваліфікованих працівників.Додам від себе: Держави мало уваги приділяють демографії, яка б теж зробила внесок у вирішення проблем ринку праці. На мою думку, проблема багатьох програм стимулювання демографії полягає в їхній примітивності. Вони не вирішують ключових проблем, що стоять перед родинами, головним з яких є відсутність доступного житла та інфраструктури для дітей. Епілог. Однак варто зауважити, що частина успішних країни з дослідження ще задовго до своїх демографічних проблем інвестували в освіту, розвивали інститути та будували свою економіку навколо капіталомістких індустрій. Все це зробило вагомий внесок аби зараз вони мали час на пошук рішень для вирішення своїх проблем. Саме тому, я не раз на каналі писав, що освіта та якісні інститути це фундамент успішної держави навіть в умовах старіння населення. Але для успішних реформ потрібна працююча Республіка, відчуття «спільної справи» у громадян та еліт, аби зробити бодай перший крок до змін.