Тетяна та Олексій Клешньови виїхали з окупованого Красного Луча, що на Луганщині, 2014 року. Як і багато їх земляків, вони їхали з дому «на кілька тижнів». Думали, що перечекають антитерористичну операцію десь у спокійному регіоні України і повернуться додому. Таким регіоном на той час була Дніпропетровщина. Тоді вони й гадки не мали, що «кілька тижнів» перетворяться на десятиріччя поневірянь по чужих кутках, і що їм доведеться повною мірою скуштувати гіркий присмак хліба вимушених переселенців. Через пару років прийшло розуміння, що у рідне місто не повернуться, мабуть, вже ніколи. 2019 року Тетяна та Олексій Клешньови організували невеличке сімейне виробництво з переробки м’яса індичок. Спочатку родина підприємців орендувала невеличке приміщення в одному з підприємств харчової промисловості Дніпра, де вони виготовляли крафтову продукцію з індичого м’яса. Сиров’ялені гомілки, ковбаски, паштети, сосиски, балики, тушонка, мариноване м’ясо для грилю користувалися попитом. Обсяги виробництва зростали. Тому родина підприємців зрозуміла, що пришов час зайнятися будівництвом власного виробничого приміщення. Повну статтю про становлення родинного бізнесу вимушених переселенців Клешньових читайте на сайті Карачун. https://karachun.com.ua/articles/43471-yak-indichki-dopomogli-rozpraviti-krila-rodini-vimushenih-pereselenciv