Висловлю, можливо, неочікувану і невеселу думку. Більш за все зараз я боюсь і я не хотів би припинення вогню.З одного боку, припинення вогню нам потрібно і для того, щоб бійці могли відпочити, і для того, щоб, безумовно, щодня перестали гинути люди сотнями, якщо не тисячами, і тому, що без цього припинення ми не можемо викинути зелену банду з їхніх посад. Здається, що припинення вогню принесе нам багато хорошего...Але якщо вогонь буде припинений, принаймні я до кінця свого життя залишуся у напівзруйнованому Херсоні на лінії фронту (навіть якщо її перейменують в "лінію розмежування") Рахунок тоді піде не на роки, а на десятиліття.Поки йде гаряча фаза, як би важко нам не було, залишається можливість, що економіка росії зламається, не зможе забезпечувати фронт і ми їх продавимо і поженемо.Але якщо конфлікт "заморозять", обидві сторони візьмуть на себе зобов'язання не порушувати "тишу". А той, хто її порушить, стане "розпалювачем війни". Україні буде дуже важко, фактично неможливо, неймовірно, прийняти рішення раптом знов атакувати, "напасти на росію". І станемо ми чекати у моря погоди... Згадайте, скільки десятиліть були розділені Західна і Східна Німеччина до об'єднання. 45 років. Згадайте, скільки десятиліть знадобилося для возз'єднання Північної і Південної Кореї? Вони досі не об'єдналися і навіть мрії такой нема! Припинення вогню стане фактичним визнанням втрати наших окупованих територій. Ви згадаєте Мінські угоди, - так, та ж сама проблема була і тоді, але то було вимушене рішення - у нас не було армії, не було варіантів, ніж вимагати і погоджуватися на заморозку. Але тоді у нас оттяпали третину Донбаса, а зараз - третину країни...