#вирізки

Peter Gelderloos. The Solutions are Already Here: Strategies for Ecological Revolution from Below — UK: Pluto Press, 2022. — 256 pages.

Читаючи далі роботу Гельдерлооса натрапив на зайнятні думки, які можна сказати є логічним продовженням й розвитком роботи Алена де Бенуа, щодо питань ідеології невпинного економічного зростання.

Гельдерлоос розглядаючи питання життя корінних народів різних країн пояснює, наскільки вони піддаються стигматизації державами та ЗМІ. Мовляв, наскільки науковці «вищого [надуманого] Заходу» часто служать расистським стереотипам, поширюючи їхнє бачення світу як дикунство, попри те, що їхні практики, наприклад, з захисту оточуючого середовища, насправді є одними з найбільш перевірених часом. Гельдерлоос закликає нас також відмовитися від ідеї гегемонів щодо їхньої вищості в харчовому ланцюгу, враховуючи зокрема те, наскільки вони [прихильники величного й вічного прогресу] не здатні підтримувати життя планети на належному рівні.

Відкидаючи західну цивілізацію, я, зокрема, маю на увазі, що нам потрібно викорінити колоніалізм, який, по суті, є тією початковою подією, що породила згубну концепцію «Заходу». Нам потрібно викорінити всі політичні та економічні інститути, які це здійснювали, а також філософські концепції, що слугували цьому виправданням, зокрема ідеї про перевагу людства та Європи. Я усвідомлюю, що практично жодна соціальна структура чи система вірувань на планеті не залишилася незачепленою колоніалізмом, і що багато хто з нас, у тому числі й я, виросли повністю в рамках матриці структур, практик та вірувань, які складають туманний, вигаданий і завжди нечітко визначений «Захід». Ми не можемо просто вибрати нову культуру та нову історію, ніби це товари, які можна знайти в супермаркеті; принаймні, ми не можемо цього зробити, борючись із колоніалізмом. Я усвідомлюю, що перед нами — світ руїн, і що кожній спільноті доведеться перебрати ці руїни та вирішити, що для неї є цінним, що слід кинути у багаття, а що можна переробити на користь здорового світу, заснованого на солідарності та взаємності.

Як мінімум, така критика передбачає усвідомлення та спростування ідей, що панують у сучасному суспільстві, — тих ідеологій, які ми часто не сприймаємо як такі і які відтворюють усі домінуючі інституції. Сюди входить і капіталізм, який проник у екологічні рухи під прикриттям концепції «сталого розвитку». Попри численні дослідження, які свідчать про те, що постійне економічне зростання та екологічна стійкість несумісні, що «зелене зростання» просто неможливе, покоління прагматичних екологів та вчених, які піклуються про екологію, були введені в оману й присвятили свої зусилля химері «зеленого зростання». Як стверджують Демарія, Калліс і Баккер, «зростання — це не лише матеріальний та економічний процес, що має соціальні та екологічні витрати, а й гегемоністська ідея, яка затьмарює більш екологічні та егалітарні альтернативи».

Критика цієї занепалої цивілізації поширюється також на панівні практики та інститути науки. І, м’яко кажучи, критикувати науку на даному етапі є нерозумним кроком, з огляду на активність кліматичних скептиків, які готові заперечувати переважний консенсус щодо триваючого екоциду, що загрожує нам усім. Однак це не протистояння між ірраціональними, забобонними людьми та представниками науки, як намагаються нас переконати прогресивні ЗМІ. Насправді сам стереотип про «забобонні орди» є як расистським, так і неточним, оскільки так звані племінні народи, про яких йдеться в цьому кліше (наскільки воно взагалі стосувалося реальних людей), були тими, хто застерігав про небезпеку руйнування довкілля задовго до того, як про це заговорили вчені, а їхні духовні практики (ті самі «забобони», що їх так часто зневажають) були ключовим елементом їхнього розумного, екоцентричного способу життя.