#НАрх_штудії"Людина та Сакральне" Роже КАЮА - одна з найбільш толкових праць з царини міфу та відносин людини зі Священним, які я читав. Написана простою мовою, у напрямку, схожому на феноменологію релігії Мірча Еліаде. У додатковій статті, присвяченій Священному та грі, Каюа наважується на тезу, що інтенсивність сакральної гри і екстатичність традиційного свята доступна сучасній, секуляризованій, людині хіба що у досвіді війни. Не дивно, що у 1937-му його звинувачували у профашистських настроях (утім, хіба він не має рацію?). При цьому, однак, він на ряду з Жоржем Батаєм був засновником "Колежу соціології", який, в свою чергу, справив вплив на "вєлікіє уми" лівацької French theory 1960-70-х.Те, до чого не доходить Роже Каюа у своїй діалектиці Сакрального, - так це те, що насправді обидва полюси Священного (всеблагий та всеруйнуючий) можуть поєднуватися і «нейтралізуватися» не тільки в області мирського. Як політичний радикал, що доходить до кореня (лат. radix), де «праве» і «ліве» більше не є протилежностями (де між ними взагалі немає різниці), не стає «центристом» (він стає свого роду «метарадикалом», квінтесенцією Повстання проти сучасного світу), так і той, хто подолав ілюзію двоїстості, відкриває у собі Джерело, звідки ведуть свій початок обидва полюси Сакрального і де вони є цілісною єдністю.