Прощаюсь з квартирою, в якій провів останні кілька років свого життя. Та зокрема тим домом, де було написано наразі весь основний масив моєї книги по темі окупації — 250 сторінок. Хоч я і пробув там лише кілька років, однак мій виїзд викликає дуже змішані відчуття. Спустошення, ніби я прощаюсь з частиною свого свідомого життя. Утім, розумію, що діватися нікуди. Невідомо, скільки ця квартира ще зможе простояти. І без того щастило нескінченну кількість разів.Лера та Паша, безмежно дякую вам за ці дні, які я зміг провести приглядаючи за вашим домом. Я свято вірю, що всі ваші речі, які в мене вийшло запакувати, переживуть найгірші часи та послугують такою собі капсулою часу, яка пронесе всі спогади в майбутнє. В час, коли ви зможете знову там бути.Виїжджаючи сьогодні я відчув в деякому роді 1% того, що переживають інші люди, полишаючи свої домівки за війни. Тільки це для них питання не двох років, а здобутків всього життя. Трошки сміялися з того (не в поганому сенсі) сусіди в моєму новому домі, враховуючи скільки речей в мене було з собою. Однак я відчуваю щастя в тому, що зміг їх всі забрати з червоної зони. Декому не щастить забрати і десяту частину свого життя з собою, покидаючи домівку з окупації чи просто зони бойових дій. Власне, так, я почав розуміти, наскільки це дійсно важке рішення для багатьох людей, та скільки сумнівів і водночас надії на краще в них закладено.Це були прекрасні дні та я вірю, що попереду їх тільки більше. Дякую тобі, мій милий дім, 21/21 назавжди буде в моєму серці.