#рецензія_на_книгуТак, одразу на гарячу голову пишу чергову невеличку рецензію: утопія правил — прекрасна.Ця книга Девіда Ґребера є збірником есе, в яких він ґрунтовно проходиться по феномену бюрократії. Бюрократії, яка вочевидь часто отупляє обидві сторони дійових осіб, а спроби її зменшити призводять до парадоксального збільшення паперової роботи. "Замінимо паперові журнали на електронні!", — кричали бюрократи, а потім викладачі та діловоди в армії почали заповнювати вдвічі більше тих самих документів. Як людина, що часто має справу з бюрократією в міжнародній організації цілком підтверджую, що все описане має місце та дійсно дуже круто роз'яснене. Чому ж так стається? Це одна з тем, на яку Ґребер намагається дати відповідь.Одним з найбільш болісних моментів є те, що часто думають, мовляв, бюрократія не заангажована (чим вона часто може і приваблювати), однак варто не забувати, що цією справою займаємося ми, люди. Заангажованість тою чи іншою мірою існувати завжди, та це є нормально й очікувано. Варто лише подивитися на те, як сприймають реальність з заповненням паперів бюрократи в тилу, та, наприклад, соц. працівники в зоні бойових дій. Ми не бездушні машини. Раціональність же, яка приписується нам та бюрократичній сутності, судячи з усього, щось нереальне та з розряду казок. Ніхто не може точно пояснити, що це насправді таке, та чи справді ця риса виокремлює нас від тварин; за деякими визначеннями виходить, що вона присутня і їм. Будь-яка бюрократія утопічна в тому сенсі, що вона пропонує нам абстрактний ідеал, якого люди ніколи не досягнуть.Ґребер прекрасно приходиться по темі грантів, міжнародних фондів та самих джерел походження бюрократії, яка в деякому роді для нас достатньо нова. Зрештою, вся робота зав'язана на питанні того, наскільки сильно змінився наш світогляд через повальну бюрократію, чому її варто характеризувати як пряме фізичне насилля щодо людей, як благі помисли часто перетворюються на нісенітницю, та як нам варто спробувати переосмислити своє ставлення до її існування. Або ж, якщо висловлюватися точніше, чому бюрократична утопія не врятує світ.Єдині питання, які виникали протягом читання, є достатньо дивні визначення лівих/правих, а також їхнє відповідне ставлення до бюрократії (бо ж це виглядає більше як калька на відомі приколи "я такий-сякий гут, а вони такі-сякі погані"), ну і достатньо дивний дроч на совок, з головною ідеєю "не дивлячись на всі недоліки, в ньому зберігалася ліва ідея креативності"; пофіг, якщо ми розмовляємо навіть за абсолютно абсурдні проекти на кшталт палацу рад. Нормальна така авторитарна творчість агаг. Власне, не дивлячись на все це, «Утопію правил» наполегливо раджу до прочитання. Прекрасна робота на злобу дня та сучасності.