#вирізкиРишард Капусцінський. Ще день життя. Переклад з польської Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2015 — 128 с.Достатньо класичне питання, яке я чую протягом повномасштабної війни в інфопросторі: коли вже можна буде нормально взимати покинуті машини на потреби ЗСУ? Дійсно, бюрократичні процедури іноді дивують, та й складно точно сформувати власну позицію щодо подібного питання. Утім, не однією Україною, подібні ситуації та вагання (в тій чи іншій формі) траплялися не тільки в нас. В 70-х роках, коли війна в Анголі була в самому розпалі, по всій країні були закинуті численні машини португальців, які виїхали. Для довідки: упродовж останніх двохсот років, португальці постійно споряджали збройні експедиції, щоб підкорити країну. Миру не було. Ну і це одна з причин такої розпорошеності Анголи, де величезні відстані є безлюдною пустелею. Капусцінський неодноразово цікавився в місцевих військових, чому вони не візьмуть собі в користування ті автівки? Навіщо їздити на вантажівках, які розвалюються на ходу? Відповідь була єдиною: автомобілі, залишені португальцями, є власністю португальців. Немає грошей, щоб викупити ті авта, навіть немає з ким поговорити, бо їхні власники в Європі. Судячи з усього, повальна работоргівля (Ангола була одним з найбільших постачальників рабів) та війни довели місцеве населення до того, що навіть коли їхнього одвічного поміщика немає поряд — доторкнутися до власності не піднімається рука. Подібні деталі, безумовно, здатні ще більше розкрити відчай, який панував серед людей за сторіччя работоргівлі та війн.