Canal Imara Notia - @ImaraNotia - №1303
#рецензія_на_книгу Переходимо до нових рекомендацій. Вчора я дочитав «Час закриття» Джозефа Геллера, яка є прямим продовженням «Пастки-22» та відчуваю себе найщасливішою людиною. Серед прочитаних мною книг різних авторів по війні, як-от Гашека, Юнґера, Олпорта, Ремарка та ля Рошеля, саме Геллер мені найбільше запам'ятався та прийшовся по душі.Як я вже раніше описував, Ернст Юнґер зміг показати войовничість й чесноти війни (утім, сам погружаючись пізніше в глибокі роздуми та жаль, щодо її існування), Еріх Марія Ремарк зміг найяскравіше показати біль війни, Ярослав Гашек абсурдність та дотепність, П'єр Дріє ля Рошель прекрасно описав повернення, яке часто може сулити лише самознищення та марні пошуки свого місця в суспільстві, яке її не застало, а Алан Олпорт провів прекрасне дослідження з самої демобілізації та повернення додому британців з театру Другої світової війни. Джозеф Геллер відноситься найбільше до категорії Ярослава Гашека. Тільки якщо Гашек показує війну на землі, світ піхотинців, жахливість наземних операцій й бруд фронту, то Геллер показує абсурдність війни з точки зору ескадрильї бомбардувальників («Пастка-22»), війни в повітрі й схожу шизофренію командувань на італійському театрі. Та це ще не все. Геллер пішов далі та глибше, показав абсурдність повоєнної політики («Час закриття»), жадібність і лицемірство бізнесу, соціальні проблеми солдат, які поверталися з війни, а також загалом дивовижність постмодерної культури. Зокрема вирізняє його від усіх описаних вище авторів те, наскільки глибоко він розкриває персонажів своїх книг, приділяючи їм цілі глави. Саме в цих книгах я відчув вперше для себе настільки живі натури. «Пастка-22» давно є шедевром, про який чимало знають, як і про серіал (який я наразі потроху дивлюсь, пізніше розпишу враження), а ось «Час закриття» для багатьох є відкриттям. Пройшло 30 років між цими книгами, але шедевральність останньої нічим не поступається першій. Для розуміння, наскільки вона легендарна, там навіть є Швейк! Так, той самий Швейк Ярослава Гашека. Через певні моменти я сумнівався, що це саме той, але пізніше зрозумів, що лише кількома діалогами та строками він зміг органічно ввести персонажа Гашека в історію, надав продовження його незавершеному роману. Життю після війни. Майстерно описуючи День Демобілізації, вирізоМ і Мереживами, Джозеф Геллер веде свого читача в абсурдний, веселий та пригнічуючий світ війни. Життя ескадрильї й проституток Риму, відчай солдатів й хворобливість командування, яйця з Мальти по 7 центів, квоти й бюрократія, євреї колектори, важка вода, малий гімнюк в Білому домі, стареча депресія здорової людини, гетто автовокзалу, башти близнюків та щастя від щільного візерунку бомбардування. Я наполегливо раджу прочитати ці дві книги його авторства, оскільки вони вражають уяву, перенасичені золотими діалогами, а також не менш вражаючими людьми. Геллер справді надихає. Окремо висловлюю безмежну повагу до Вавилонської Бібліотеки, яка видала ці книги в дуже крутій якості; особливо «Час закриття». За подібні книги не шкода віддати і 600 грн. ЩО ДОБРЕ ДЛЯМАЙЛО МАЙНДЕРБАЙНДЕРА ТЕ ДОБРЕ І ДЛЯ КРАЇНИ
129
25-04-12 19:14