Imara Notia | рецензія_на_книгуАлан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після ...

#рецензія_на_книгуАлан Олпорт. Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни. Пер. з англійської Любов Пилаєва. Л.: Локальна історія, 2024 — 360 с.Алан Олпорт is peak. Як я вже згадував раніше, Ернст Юнґер, Еріх Марія Ремарк, Ярослав Гашек та П'єр Дріє ля Рошель показали різні барви війни в свій, художній спосіб. Своєю чергою Алан Олпорт зміг це зробити з більш наукової точки зору, підійшовши комплексно до проблеми демобілізації 5 млн британців після Другої світової війни. Думається, це саме та книга, якої мені так довго не вистачало. Він зміг дуже просто пояснити: чому і як зросла шалено кількість розлучень (1935 — 4,100; 1945 — 15,600; 1947 — 60,300); перебільшували роль перемоги Британії в другій світовій війні; цивільні буди в поганому моральному стані та будували відносини з демобілізованими; проходили страйки через неналежну картоплю та повільну демобілізацію; солдати боялися своїх дружин; вираховували пріоритетність з житлом; тємщікі здавали квартири за непомірні суми; фальсифікувати особу в 1945 було легше, ніж будь коли; тривали судові процеси з пом'якшувальними термінами за вбивство коханців; відбулося моральне та медичне фіаско в сфері венеричних хвороб; цивільні та військові намагалися ужитися з різними досвідами війни (де цілком поширеною була фраза — "вступити до лав збройних сил — чи не найшвидший спосіб геть забути про війну"); виданий урядом цивільний одяг став ярликом для демобілізованих (він став ще однією уніформою, виданою на замін старої); як військовослужбовці влаштовувалися на роботу після демобілізації та нескінченно жалілися на ахуївших в тилу, яким діставалися кращі місця; існував чорний ринок цигарок в Європі та алея мародерів (думаю зрозуміло, кого) в Лондоні; не працював соціальний ліфт армії; повертали полонених; варто дивитися на наративи щодо повоєнного життя в Британії та багато іншого. Окремо хочеться звернути увагу на момент з розповіддю про програми по психологічній допомозі. Існування самого по собі ПТСР товком не визнавалося, а Черчилль взагалі не поважав психіатрів, називаючи їх такими собі дармоїдами, які заважають загартовуватися чоловіку та самостійно адаптовуватися до стресових ситуацій. А якщо лікування і відбувалося, то в примусовому та жорстокому контексті. Точніше це навіть радше не лікування, а катування. До 1944 року майже половину всіх демобілізованих за медичними показаннями комісували саме на підставі висновків психіатричної експертизи. Навіть на сьогодні в Британії дуже погано з соціалізацією військовослужбовців. Кожен десятий у британських в'язницях — колишній військовослужбовець, кожен четвертий безпритульний — колишній військовослужбовець. Юнаки, які пройшли армійську службу, втричі більше схильні до самогубства, ніж їхні цивільні однолітки. Алан Олпорт прямо таки кричить про ситуації, які не мали б повторитися в майбутньому. Демобілізація та адаптація це битва, яку не можна в жодному разі програти. Часопис «Локальна історія» проробив неймовірну роботу та видав справді вартісну книгу в наших реаліях. Підтримуйте наші видавництва та військовослужбовців! За гарними психіатрами справді може стояти світле майбутнє, аби тільки вони не вчилися на книгах "Ні Си" чи "Іскуство пофігізма".