Коли Володимир Зеленський призначав Андрія Єрмака, жодного референдуму йому не було потрібно. Коли навколо Єрмака шикувалася паралельна вертикаль влади — теж.Коли рішення ухвалювалися у вузькому колі, без парламенту, без експертів, без публічної дискусії все було нормально.Ні народ, ні референдум, ні «воля суспільства» тоді чомусь не були потрібні.Саме ця зв'язка - Зеленський-Єрмак - і створила той управлінський бардак, який крок за кроком привів країну до стратегічного глухого кута, практично до колапсу і до війни, яка сьогодні виглядає все ближче до програної.А тепер раптово нам пропонують референдум. Як зручно.Чи не для відповідальності. А щоб її змістити. Щоб потім сказати: Це не я. Це народ так вирішив.Але є одна проблема. Зеленському вже надали всі повноваження. Він верховний головнокомандувач. Чи не символічний. Чи не декоративний. Справжній.У нього є вся інформація: про стан армії, про реальні резерви, про можливості економіки, про виснаження країни, про те, що реально готові або не готові дати партнери.А в нас цієї інформації немає.Ми не знаємо, в якому стані армія, який реальний рівень її боєздатності, скільки у нас ресурсів і де проходить справжня, а не телевізійна межа можливостей.Ми голосуємо наосліп. Він – ні.Саме тому рішення про припинення війни – відповідальність Президента, а не наша.Він завів ситуацію туди, де вона зараз. Він ухвалював ключові рішення. Він концентрував владу. Він усунув альтернативні думки.І тепер, коли ціна цих рішень стала надто високою, він хоче перекласти її на суспільство через референдум.Це не є демократія. Це спроба уникнути відповідальності.Референдум потрібен тоді, коли влада ділить відповідальність із суспільством до рішень. А не тоді, коли намагається сховатись після їх наслідків.Історія все одно запам'ятає, хто ухвалював рішення і хто від них намагався відхреститися.