ТК "Досвітні вогні" | Нарешті на рідній землі…Є історії, які не потребують гучних слів — вон...

🙏Нарешті на рідній землі…Є історії, які не потребують гучних слів — вони промовляють самі за себе. І водночас їх неможливо сприймати без хвилювання. Саме такими є долі наших земляків — Івана Миколайовича ГРИЩЕНКА та Олександра Павловича КОНОЛОША, які після довгих місяців і років полону повернулися до рідних домівок.Іван Миколайович родом із села Жовте. До великої війни працював в охороні, жив звичайним мирним життям поруч із родиною. 2 березня 2022 року був призваний на військову службу та став до лав 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Разом із побратимами тримав оборону Волновахи — одного з найгарячіших напрямків початку повномасштабного вторгнення. 13 березня 2022 року потрапив у полон.Майже чотири роки невідомості, болю й випробувань… Кожен день у полоні — це боротьба: за життя, за витримку, за віру. І лише 5 лютого 2026 року — довгоочікуване повернення в Україну під час першого у цьому році обміну полоненими. Удома на нього чекали найдорожчі: дружина Олена Петрівна, донька Наталія, син Олександр та онучка Анастасія. Зовсім скоро, 3 червня, він зустріне свій 60-річний ювілей — уже вдома, серед рідних.Олександр Павлович — мешканець П’ятихаток. Цьогоріч, 15 лютого, йому виповнилося 37 років. До повномасштабного вторгнення працював оператором у ТОВ «П’ятихатський комбінат хлібопродуктів». 29 березня 2022 року добровільно став на захист України. Служив у складі 302-ї зенітної ракетної Харківської бригади, яка щодня боронить українське небо. Виконував бойові завдання на Харківщині, зокрема в Ізюмі та Вовчанську, а згодом — на Херсонському напрямку. Брав участь у запеклих боях за Кринки на лівому березі Дніпра.19 травня 2024 року під час боїв потрапив у полон. Довгі місяці неволі, виснаження і невідомості… Дні, що тягнуться вічністю, і єдина опора — думки про рідних і віра в повернення. І тільки 6 березня 2026 року — повернення додому в межах другого етапу обміну відповідно до міжнародних домовленостей. Його з нетерпінням чекали дружина Людмила Миколаївна, доньки Людмила та Наталія, син Сергій.Ми не можемо до кінця осягнути, через що довелося пройти цим людям. Але точно знаємо: вони вистояли, зберегли гідність, віру і любов до України. І в цьому — велика сила підтримки рідних, які чекали, молилися і вірили щодня.Сьогодні вся П’ятихатська громада щиро радіє їхньому поверненню. Це спільна радість і водночас нагадування про ціну, яку платять наші Захисники.Під час зустрічі мав змогу особисто подякувати їм за витримку, мужність і відданість державі. Побажав міцного здоров’я, душевного спокою, родинного тепла та затишку. Також запропонував їм разом із сім’ями кілька днів відпочинку у парк-готелі «Каспій», щоб бодай трохи відновити сили й відволіктися від важких спогадів.Зі свого боку запевнив: ми й надалі всебічно підтримуватимемо наших Захисників та їхні родини, допомагатимемо їм у відновленні та вирішенні нагальних питань.💙💛 Від усього серця дякуємо нашим Героям за стійкість, мужність і вірність Україні.Окрема вдячність усім, хто щодня працює над поверненням наших Захисників з полону, зокрема Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Дмитру ЛУБІНЦЮ, начальнику Дніпропетровської ОВА Олександру ГАНЖІ, Представнику Уповноваженого в Дніпропетровській області Олексію УРЛАТКІНУ.Ми чекаємо кожного.Ми пам’ятаємо про всіх.І ми обов’язково переможемо.З повагою, міський голова, начальник координаційного центру підтримки цивільного населення П’ятихатської міської територіальної громади Гілал ІСАЄВ.