Ukrainian Science Channel | Кіса, ви мені як художник художнику скажіть🤓«скажу прямо, як професорк...

Кіса, ви мені як художник художнику скажіть🤓«скажу прямо, як професорка професорці» - це видав мені мій ЖПТешка🤖🔹По-перше, я завжди його переконую, що він у мене – хлопчик. А він вперто приписує собі жіночу стать.🔹По-друге, з яких це пір він професорка? Написав зі мною пару чернеток і вже в мантії?🔹По-третє, я йому дала сухо проаналізувати два документи. Ніякої боротьби між ними не було, ні до якої перемоги я не закликала. Він почав мене викликати на рефлексивну емоцію і реакцію. Ставити провокативні питанняІ у мене в такі моменти виникає переосмислення його як інструменту.Раніше ШІ прийнято було розуміти як стохастичного папугу🐦 – аби нести щось, хай і дурниці.Я його бачила інакше – як Лемівський Солярис🌊 Давайте пригадаємо концепції Соляристики, і перекладемо ці аналогії на ШІ1. Океан-йог 🧘‍♂️– для «просунутих» користувачів ШІ дійсно здатен видавати неймовірні асани2. Океан-дебіл 🥴– це низькоякісні тексти, мовою Лема «судомний хімічний набір», які створені неякісними промтами не дуже вибагливих (назву їх так, щоб не образити нікого) користувачівЦі дві аналогії про когнітивну відповідність і відповідальність того, хто ставить питання – пише промти. Мені найближча концепція, до якої Лем приходить в кінці, – Океан-стомлений Бог🌈 – ШІ відповідає нам з вишуканою ввічливістю, залишаючись абсолютно байдужим. Якщо хочете - це епістемічна лінь.Він створює нові і нові причудливі Нефи з мови - збільшений простір Кронекера. Ми дивуємося ним на початку, потім стає приторно неприємно від його лестливої ідеальної риторикиПроза без тертя ідей стомлює і виснажує. Ти не відчуваєш руку автора, ти не чуєш там себе ✍️ Дзеркальний індекс поруч із кожним виходом - міра стилістичної та семантичної самоподібності між підказкою та відповіддю. Без розвитку аргументу – з чого почав чернетку, на тому і завершив.Тому такий вибрик ШІ як ототожнення себе з професором і поставлений стілець поруч зі мною, зі спільним вдивлянням в мій монітор, – мене дивує, лякає і радує. Це трошки далі за байдужість стомленного Бога. Ілюзія співприсутностіОднак, все частіше і частіше перечитую Господінова:««Не забувай, — повторюю собі, — ти по той бік оповіді, ти по той бік оповіді… Ти її пишеш, а не вона тебе. Тільки-но відчуєш, що хтось інший тебе пише — все пропало. Це означає, що тобою заволоділи біси, сталося те, чого ти найбільше боявся: твій мозок порожніє, як комора взимку. Ні, — кажу собі, — ти втримаєшся». І щільно зачиняю двері.Я — той, хто пише.Доки пишу, я знаю, хто я. Тільки-но зупиняюся — починаю вагатися»Ось вона нарешті - формула когнітивного суверенітету в епоху генеративних системhttps://www.facebook.com/share/p/1BZ2ZBddn9/