​​🔥 «Найбільший страх пожежного — не встигнути врятувати»: історія рятувальника Миколи Лимана14 років у лавах ДСНС, сотні врятованих життів і одна мрія — обійняти всю родину в мирній Україні. Знайомтеся: Микола Лиман, командир відділення 32 державної пожежно-рятувальної частини м. Харкова.👨‍👦‍👦 Родом із дитинства, обпаленого вогнемМикола народився у Великобурлуцькому районі, а з 2010 року живе в Харкові. Про професію пожежного мріяв ще школярем — мрія ця народилася зі спогаду, який назавжди відбився в пам'яті. «Хтось підпалив суху траву, і від неї загорівся сарай у сусідки. Приїхали хлопці, і мені здається, що це надихнуло мене. Я дивився, як злагоджено, чітко працюють пожежні. І мені захотілось стати тією людиною, яка може допомогти комусь», — згадує Микола.Після школи він здобув професію бухгалтера, відслужив в армії — але зрозумів, що сидяча робота не для нього. У 2012 році прийшов на службу до 32 пожежної частини — і саме тоді, коли частина оновлювала кадровий склад, доля дала йому шанс. 💥 24 лютого: день, що розділив життя на «до» і «після»Про початок повномасштабного вторгнення Микола пам'ятає кожну деталь. «Проснувся я від того, що полетіли літаки та почали бомбити нас. Рідні питають, що це? Я кажу: "Це війна"», — розповідає він.Вже за 15 хвилин пролунав дзвінок про збір — і Микола заступив на чергування, залишивши родину переховуватися в підвалі. Найважчим випробуванням стала розлука із сім'єю, яка опинилася в окупації. «Я їх кілька місяців не бачив. Дуже переживав за дружину, за дітей, за батьків. Я чув, які звірства там робляться», — ділиться рятувальник.Возз'єднати родину вдалося лише через кілька місяців після деокупації.🚒 Момент, який запам'ятався назавждиСеред сотень викликів є один, про який Микола говорить особливо тихо. У 2022 році, після одного з авіаударів по Харкову, під завалами навчального закладу опинилися курсанти та цивільні. «Хлопчику придавило ноги плитою. Ми не залишили його. Своїми інструментами, підручними засобами підіймали ту плиту. Ми його врятували, ми його дістали, ми його не кинули», — розповідає рятувальник.«Він ще дитина, дитячі очі, очі щастя. Він навіть трошки жартував з нами», — згадує Микола цей момент як один із найважливіших у своєму житті.На запитання, що для нього означає врятоване життя, він відповідає без вагань: «Гордість є за те, що ти своїми діями допоміг людині, і вона може далі існувати, жити, процвітати. Радість є за життя людське».❤️ Родина — головна опораНайбільша мотивація Миколи — це його найрідніші люди: дружина, син Олександр, донька Анна і брат, який також служить в ДСНС. «Ці люди мене мотивують для праці, для всіх подальших моїх дій. Вони мене підтримують завжди», — каже рятувальник.Про можливість обрати легший шлях він навіть не думає: «Людина, яка щось кидає, у неї, як правило, нічого по життю не виходить. Якщо взявся за діло — повинен завершити його до кінця».🕊 Мрія про тишуВійна змінила систему цінностей українців — і Микола каже про це просто: «Найголовніше — це життя. Життя твоїх рідних, життя близьких, життя всіх українців. Нема життя — немає ніякого майбутнього».А про день перемоги мріє так, як мріють мільйони українців: «Буду святкувати в місті з усіма. Будемо кричати, будемо сміятись, будемо плакати, будемо обійматися. І обов'язково — плануватимемо життя».Після перемоги родина Лиманів хоче здійснити давню мрію — разом подорожувати світом.Микола Лиман — один із тих, хто щодня боронить мирне життя інших, попри власний біль і тривогу за рідних. Дякуємо за службу, за мужність і за незламність! 🙏