Головне управління ДСНС України у Харківській області | ​​🔥 Він не вважає себе героєм. Але саме такі люди рятують наше містоАр...

​​🔥 Він не вважає себе героєм. Але саме такі люди рятують наше містоАртуру Найдьонову 28 років. Начальник караулу 4 Державної пожежно-рятувальної частини. 12 років у лавах ДСНС. Корінний харків’янин, який не відвертався від відповідальності та не залишив міста яке любить усією душею.👩‍🚒 Його шлях у рятувальну службу починався ще з дев'ятого класу — не за примусом, не за сімейною традицією, а за власним вибором. Мама запропонувала подумати про майбутнє, друг розповів про службу, і Артур просто сказав: "Піду". Без вагань. Без запасних варіантів. Він цілеспрямовано готувався, вступив до Національного університету цивільного захисту України, і з того часу чітко знає, де його місце.🔹24 лютого 2022 року. Артур прокинувся від вибухів у своїй квартирі на 12-му поверсі. Був між чергуваннями. Сам. Потім зателефонували з частини. Сигнал збір. І він поїхав. Без паніки, без роздумів — туди, де був потрібен. Його сім'я лишилась у Харкові. І жоден з його побратимів не втік. Усі залишились. Усі працюють разом і досі.🔹Він каже, що найважче — це дивитись, як гинуть діти. Цивільні, які ні в чому не винні. Саме це — не вибухи, не руйнації, не небезпека — найбільше ранить зсередини. "Все відбудується, — говорить він спокійно. — А людей не повернути". Серед сотень виїздів одна пожежа стоїть окремо в його пам'яті. П'ятиповерховий будинок після прильоту. Під завалами — сім'я. Двоє дітей. Бабуся. Батько підходив до рятувальників знову і знову з одним питанням: "Дитина жива?" Артур знав правду, що одна дитина загинула і ніс її в собі, поки психологи працювали з батьком. Таке не забувається.🔹Були дні й ночі на нафтобазі, де горіло паливо, лилось вогнем по снігу і рятувальники працювали в ротації понад тиждень. Були виїзди під обстрілами — гасили, рятували, ховались де можна, і продовжували гасити. А ще була жінка в задимленій квартирі з заблокованими дверима. Артур намочив футболку, прикрив обличчя жінці, пробився крізь дим — і витяг її. "Я виконував свою роботу", — каже він просто. І додає: "Дав людині другий день народження. Мені достатньо одного «Дякую».🔹Він не вважає себе героєм. Але кожного разу, коли лунає сигнал, він їде. Вдень і вночі. В мороз і під обстрілами. Разом зі своїми побратимами, яких він цінує, так само як сім'ю.🔹А вдома його чекає шестимісячний син. І найбільша мрія Артура — проста і щира: щоб хлопчик пішов до дитячого садка, грався з дітьми, вчився очно, а не онлайн. Щоб разом поїхати на море. Щоб об'їхати всю Україну — від Харкова до Заходу, побачити всі міста рідної країни. "Коли почую про перемогу — всім зателефоную і скажу: Ми вижили. Ми живемо".📌 Артуре, дякуємо тобі та всім твоїм побратимам за те, що ви є. За те, що лишились. За те, що рятуєте наше місто кожного дня — тихо, відповідально і без зайвих слів.