Привіт, котики 👋

Давно я не писала довгих змістовних нотаток на якісь цікаві теми. То часу ні на що немає, то душевних сил після важкого дня. Інколи взагалі в голові крутяться питання на кшталт “Що такого нового та особливого я можу сказати?”, “Та кому воно на справді потрібно?”, “Може нікому й не цікаво це читати?” 😔 А потім я згадую, як мене саму надихають подібні пости від інших людей. Іноді проймають аж до сліз… То давайте сьогодні саме про це і поговоримо? Але в контексті нашої з вами творчості.

Чесно вам зізнатись, я минулого місяця майже не торкалась свого коміксу 🫣 Купа роботи, курси, малюнки для портфоліо (а малюю я не те, щоб супер швидко). Ну й рутинне життя поза творчістю ніхто не відміняв. Проте, головна проблема в тому, що я.. боюсь продовжувати 🥲 І справа не в сюжетних дірах (які я вже виправила), і не в персонажах (вони всі бубочки, обожнюю кожного! ☺️), і, навіть, не в бажанні відразу видати багатомільйонний шедевр (я все ще спускаюсь зі своїх рожевих хмаринок на землю, інколи 😁). Основна причина – все ті ж екзистенційні питання про “навіщо?”, “чи ватро?” та “чи потрібно?”. У мене є купа цікавих ідей для коміксів. Глибоких, із хорошим посилом та класними персонажами. Я довго не могла обрати якусь одну, але врешті визначилась. Розписала сюжет, характери персонажів, “ось це так повороти” 😅 Навіть накидала в двох словах потенційний сюжет для продовження (так, про запас 😊). Тепер просто бери все це та роби концепти, а далі й сам комікс. Здавалось би, все чудово… Але в голову постійно лізуть непрохані думки. “Кому це потрібно, окрім мене?”. “Цих історій вже стільки існує... Чому я вважаю, що моя здатна розказати щось нове?”. “А що як у мене якась фігня вийде?”. “А що, як я обрала не ту ідею і он та інша була би краще?”. “Може, це все даремна витрата часу і краще зосередитись на портфоліо?”. Постійні сумніви, хитання з боку в бік, залипання в чужі успішні комікси із думками “у них вийшло - і я зможу!/кого я дурю, куди мені до них?”. Кругообіг самокопання в голові художника…

🤪 Я ж не одна така, вірно? Скажіть, якщо вам ці муки теж знайомі.

Подібна саморефлексія, насправді, дуже корисна. Час від часу варто залізти на горище у себе в голові та перебрати пильні коробки з усіляким хламом. Ви здивуєтесь, як багато непотребу туди поступово звалюється. І як багато чистого простору для корисних речей з’являється, коли все це викинути 😆

Добре. Вважаємо, що непотріб ми знайшли. І навіть готові його позбавитись. Тепер лишилось тільки одне питання – що покласти на його місце? Я пропоную розподілити довкола охайні коробочки із підписами: “Мої ідеї чудові та варті реалізації” та “Коли страшно та складно – я точно на вірному шляху” 💪 Зараз поясню детальніше:

1. Чи правда, що моя ідея не є неймовірно унікальною та ніде ніким раніше не баченою? Звісно. Світ великий, людей багато. Все, що могло бути написане/намальоване/зігране, вже існує. Та це зовсім не означає, що тепер всім варто лягти на диван і ніколи більше нічого не створювати.
Унікальність моєї ідеї полягає в тому, що це МОЯ історія – мій досвід, мої вподобання, мій погляд на світ, мої смаки. Цього не здатен повторити жоден інший автор 🙂

2. Чи правда, що результат у мене може вийти не такий добрий, як я того хочу? Абсолютно. Я впевнена, що так і буде 😅 І це нормально. Навіть автори з кількома десятками років досвіду в кишені роблять дурні помилки. І вічно не задоволені своїми дуже успішними книгами/фільмами/іграми.
Давайте не будемо себе картати за нормальну людську природу? ☺️ Натомість, я пропоную ставитись до кожного нового проекта як до можливості навчитись багатьом класним речам. Кривенький малюнок або дивно написана книга – це не вирок. Це лише чергова сходинка вперед. Новий шар фундаменту, на якому ви будуєте свою мрію. Якщо довго сидіти на березі річки та чекати на свій шедевр, можна.. там і вмерти, так нічого і не зробивши (ось такий от творчий Сунь-Цзи 😂). Без першої не ідеальної історії ніколи не буде того самого омріяного успішного проекта.