«І то, що ми робили, і то, що ми боролися, то все було любити. Любити своє! Ну, ясно, що другі кажуть: ненавиділи! Ну ясно, що все, що вороже, будеш ненавидіти, і що вороже, будеш вбивати, щоб тріумфувало своє!», – Василь Кук.⚔️ 9 вересня 2007 року відійшов у засвіти Василь Степанович Кук (1913–2007) – останній Головний командир Української Повстанської Армії.Його шлях – це історія українського ХХ століття: народжений незадовго до початку Першої світової, він пройшов нелегкий шлях від молодіжних патріотичних організацій до очолення цілого визвольного війська.– У 14 років вступив до Пласту, де формував характер і дисципліну.– Рано став членом Юнацтва ОУН, очолював молодіжні структури на Золочівщині.– У 1937 році перейшов на нелегальне становище, організував підпільну друкарню «Мандоліна». Був автором навчальних брошур із конспірації, гранатної справи, аналізу ситуації в СРСР.– Відомий як сильний організатор: уміло будував мережу ОУН (навіть на Сході України!), тримав дисципліну і дух серед підпільників.– У 1944 році як крайовий командир УПА-Південь став одним із очільників бою під Гурбами – найбільшого зіткнення УПА з НКВС та Червоною Армією. Завдяки його організації війська зуміли вийти з оточення.– Після загибелі Романа Шухевича у 1950 році саме на нього лягла відповідальність продовжити збройний опір повстанців.Василь #Кук довів, що справжня боротьба триває навіть тоді, коли забирають зброю. Його випробування – роки тюрми й слідств, психологічний тиск, репресії рідних, ізоляція від дружини і сина. Проте ні катування, ні обіцянки «легшої долі» не змусили його зректися ідеї вільної України.На відміну від багатьох своїх побратимів, Василю Степановичу судилося побачити незалежність України. До глибокої старості він залишався активним у громадському житті, виступав, писав, займався дослідницькою роботою, підтримував молодші покоління.Підписуйтеся на Хорунжу Школу:Instagram | YouTube | Telegram