Обличчя людини під завалами власного дому, яка чекає на допомогу після російського обстрілу.Ми всі ця людина. Ми всі в марганецькому автобусі. Ми в тролейбусі Сум. Ми на дитячому майданчику Кривого Рогу. В будинках і на вулицях Києва, Харківщини, Дніпровщини, Запоріжжя, Сумщини, Хмельниччини, Житомирщини, у своїх домівках.Це ми, світе, жителі України. І наші щодня й щоночі під російським терором. Ось такий вони мають вигляд.Обережно: чутливий контент. Вас це може шокувати. А як тоді щодо нас?Розстріляні Росією, ми чекаємо на допомогу. Але дістаємо її від наших рятувальників, по яких, до речі, Росія також традиційно б’є – вдруге, щойно вони приїжджають. Ми – і ці рятувальники теж.Нам кажуть: «Поговоримо про мир?» Чудова ідея, але чому ви звертаєтеся до людей під завалами, на медичних ношах, до закривавлених, посічених вибухівкою, тих, хто плаче над тілом дитини на асфальті, а не до тих, хто нас убиває, тих, хто це почав?Вбивства припиняться, якщо їх припинить убивця. Лише так це працює.Сил нам. Усвідомлення – світові. Справедливості – всім.Фото: Костянтин і Влада Ліберови.