​#прочитане2025Марина Гримич – «Юра»Видавництво «Нора-Друк», 2020 р.Мені складно розглядати цю книжку окремо від «Клавки», хоча дехто з оглядачів і позиціонує її як самостійний твір. Для мене це пряме продовження. За подіями, між романами минуло близько двадцяти років. Київ 1950–1960-х — інший, ніж у «Клавці», але все ще сповнений суперечностей. Місто розростається, прокладає нові проспекти, будує готелі й кінотеатри, але тіні війни та сталінських репресій ще не розвіялися. Саме в такому Києві живе Юра, головний герой роману Марини Гримич — син Клавки.Юра — не бездоганний герой свого часу. Він прагне реалізувати себе, знайти місце у літературному середовищі, зробити кар’єру, але водночас шукає особистого щастя. Перед ним, як і перед Клавкою колись, постають дилеми: пристосуватися чи ризикнути, сказати правду чи промовчати, вибрати комфорт чи любов. Його шлях — це спроба балансувати між власними принципами та вимогами часу, що не завжди дає право на помилку. Ця внутрішня боротьба виявилася для мене надзвичайно актуальною і сьогодні. Що краще — прогнутися під обставини й обрати легку дорогу чи відстояти себе, отримавши натомість купу проблем? Це балансування героя іноді виглядає як слабкість, а іноді як рішучість — і саме це робить його надзвичайно живим та справжнім.А ще «Юра» — надзвичайно поетичний роман. Марина Гримич пише так, що чуєш кроки на бруківці, вдихаєш запах вечірнього Києва, чуєш дзвін чашок у маленькій кав’ярні. Тут є поїздки до Ірпеня, літературні зустрічі, розмови, у яких переплітаються вірші, плітки й політика. Є квартира, наповнена книжками та ароматом друкарської фарби, і дрібні радощі, що тримають людину на плаву: вечеря з друзями, несподівана прогулянка з тією, про кого думаєш більше, ніж слід. А ще тут є ВДНГ і ресторан «Прага», що зберігся і зараз - моє улюблене місце відпочинку, мій університет і факультет…Якщо «Клавка» була жіночим поглядом на жорсткий світ післявоєння, то «Юра» — чоловіча історія про те, як жити далі, коли головні бурі, здається, вже відгриміли, але нові хмари збираються непомітно. Тут менше страху і більше внутрішніх сумнівів. Менше підпільних шепотів, але більше запитань до самого себе. Здається, що сюжет плине спокійно: сімейні сцени, вечори з друзями, новорічне застілля. Але за цим спокоєм відчувається напруження, тривога й подекуди відчай.У «Юрі» немає того болісного обриву, як у «Клавці». Є інше — тихе усвідомлення, що час іде, епохи змінюються, а людська природа — ні. Це не просто продовження, а новий ракурс історії, яка почалася у вузьких вуличках післявоєнного Києва. Це роман про те, як складно бути чесним із собою, коли навколо вчать говорити «правильні» слова. Про кохання, яке не завжди звучить голосно, але гріє навіть крізь роки. Роман мені сподобався, і я відразу беруся за продовження — третю частину, «Лана». Марина Гримич знову створила світ, у якому хочеться затриматися ще трохи довше. А коли все ж доводиться вийти, озираєшся й думаєш: а що ж буде далі?Оцінки: цікавість – 3, динаміка – 2, логіка – 2, обкладинка – 0, оригінальність – 1, зачепило – 1Оцінка: 9 з 12Щиро Ваша, #Клякса