Відсутність військовослужбовців 12-ої бригади спецпризначення «Азов» у обміні 1000 на 1000, що тривав 3 дні, це плювок в обличчя нашим полоненим захисникам, їхнім рідним та близьким. Серед обміняних вже ідентифікували як мінімум одного зрадника, котрий допомагав росіянам катувати полонених азовців. Він зайняв місце чийогось сина, чоловіка, батька, брата, а головне — достойного українського воїна, який вийшов у полон за наказом керівництва країни, виконавши всі поставлені завдання. Що це, якщо не абсолютна, тотальна несправедливість та нехтування будь-якою етикою, не згадуючи вже про логіку? Чи проводяться попередні перевірки тих, кого подають на обмін? Чи існує бодай якась послідовність та взаємозвʼязок між обставинами полону, особливостями перебування в полоні та пріоритетністю місця в обміні? Чому ми обмінюємо зрадників та колаборантів, але не повертаємо азовців, які всіма силами у повному оточенні рятували всю країну в Маріуполі? Чи досі працюють гарантії та обіцянки, які Маріупольський гарнізон отримав в травні 2022 року, три роки тому, коли виходив за наказом з «Азовсталі»? Схоже, нам забули повідомити, що вже ні.І головне питання: можливо відповідальні за обміни, переговорники, та й самі підходи до переговорного процесу більше не справляються зі своєю задачею? На цю проблему має бути негайна реакція. Нова тактика перемовин з росіянами, справедливій підхід до формування списків на обміни і, щонайголовніше, кадрові зміни відповідальних за результати. Попередні не впорались.