Рабство — це система, де людина позбавлена свободи і вважається власністю іншої людини або держави. Вона не може вільно вирішувати, де жити, працювати, мандрувати, переміщатися світом чи як розпоряджатися своїм життям.Саме тому небезпека починається не лише з кайданів як таких, а й зі слів. Коли людину перестають називати людиною, а починають називати «ресурсом», «резервом», «контингентом», «одиницею обліку», «зобов’язаним», «вільним залишком» — це вже не просто бюрократія. Це вже щось набагато гірше.Людина — не ресурс. Ресурсом бувають нафта, газ, ліс або руда.Людина — не резерв. Резервом бувають запчастини на складі.Людина — не картотека вільних залишків. Так називають товар на полиці або майно в інвентаризаційній відомості.Людина має ім’я, гідність, волю, права, власні цілі та власне життя. Держава існує для людини, а не людина для держави. І держави складались в першу і головну чергу задля захисту прав людини. Цю ідею розвивали, зокрема, кращі уми людства: Томас Гоббс, Джон Локк та Жан-Жак Руссо. Вони виходили з концепції суспільного договору: люди делегують частину своїх повноважень державі, а держава натомість забезпечує порядок і захист їхніх прав.У сучасній Україні це прямо відображено в її Конституції. Стаття 3 проголошує:«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».«Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Прошу підкреслити: ОБОВʼЯЗКОМ держави. Головним її обов’язком!Історія показує: щоразу, коли влада починала дивитися на громадян як на матеріал, ресурс або поголів’я для обліку, інвентаризації й розподілу, це закінчувалося погано. Для людини. А зрештою — і для самої держави. Такі держави просто зникали. Їх зараз немає на карті світу. Ви не знайдете Австро-Угорщини чи Російської імперії, держави Османів чи Радянського Союзу. Хоча, задля справедливості, в Австро-Угорській монархії Габсбурґів права і свободи людини були на такій висоті, на такому рівні, який і не снився нинішнім нужникам-потужникам з замашками італійських 中ашистів чи сталінських НКВСників, які кошмарять і мучають людей, викрадають і катують громадян, втоптують в багно права і свободи, гідність і саме життя. Отже, свобода починається з простої правильної думки: громадянин — це не державне майно. Не ресурс. Не резерв. Не запис у картотеці. Це людина. І саме з цієї константи повинні починатися всі розмови про «обов’язки громадян» та майбутнє країни. Адже права людини не є винагородою за слухняність. Навпаки — саме права людини є первинними, а держава існує для їх захисту. Принаймні так записано в більшості сучасних конституцій і міжнародних договорів. Коли ж про права згадують мимохідь лише після «виконання обов’язків», громадянин перетворюється з людини на державну власність. А це вже зовсім інша модель суспільства. Рабовласницька, підказує тлумачний словник