В школі я дуже не любив читати. Більше того — при будь-якій можливості я намагався «пропітляти».Лінь у поєднанні з творчістю — страшна річ.Доходило до того, що я на перерві просив однокласників переказати мені той чи інший роман, який потрібно було прочитати на урок, і таким чином уникав отримання поганих оцінок за невиконане домашнє завдання.Мені дуже не подобався сам процес читання, та ще й читав я повільно. Коли під час уроку ми мали читати вголос — для мене це було найбільше пекло.Десь через рік після закінчення школи я почав відчувати якийсь «внутрішній дефіцит інформації». Можливо, через те, що всі однокласники вступили до університетів, а я пішов працювати. На той момент, окрім музики, у мене наче й не було інших проявлених інтересів.Після цього розпочався мій шлях по «заставлянню» себе читати різну літературу. Якось так воно все й почалося. Дуже хаотично.Сьогодні, знаючи контраст між дійсностями, мені доволі забавно чути від людей, що їм завжди здавалося, ніби я все життя був відмінником.Знаючи мою нелюбов до процесу читання, — якби мені хтось десять років тому сказав, скільки книг, архівних документів та різних статей я прочитаю — я б дуже здивувався. Якщо взагалі не сказав би: «ха, брєд якийсь».Мораль: дуже важливо вміти «продати» правильну цінність у тому чи іншому процесі. Це як розстановка правильної цілі в грі в шахи: можна грати, щоб забрати якомога більше фігур ворога, а можна — щоб перемогти. Здавалося б, дії подібні, і друге випливає з першого.Однак можна забрати багато фігур, але так і не виграти. Візуально процес схожий, а кінцевий результат може бути катастрофічно різним.Пригадую, якось спілкувалися з друзями на тему «внутрішньої дитини». Мені навіть закинули, що я занадто «подорослішав» та «пригнітив» свою внутрішню дитину. Але така характеристика — це лише наслідок нерозуміння моєї внутрішньої природи.Я й зараз не дуже люблю сам процес читання. Але я отримую шалене задоволення від власних досліджень та відкриттів. Я буквально сам собі створюю плацдарм, щоб бути Шерлоком Холмсом та Індіаною Джонсом.Дослідження історії, культури, філософії чи будь-яка інша справа — це буквально велетенська пісочниця розміром із цілий світ, у якій я щоразу маю можливість влаштувати собі пригоду, гру — у вищому розумінні цього слова.Питання лише в тому, чи готові ви — по-дитячому — прийняти цю гру як пригоду і стати в ній головним персонажем.