«Я зрозумів це, коли став батьком, – каже він. – Ми ніколи не забуваємо, що є дві сторони: людська і професійна. Мікель як людина намагатиметься піклуватися про цих гравців так, ніби вони мої власні діти. Але Мікель як тренер має відповідальність перемагати у футбольних матчах. Я повинен випускати на поле тих гравців, які допоможуть нам це зробити».

Щоб краще зрозуміти одержимість Артети, достатньо почути його миттєву відповідь на непросте запитання «або-або». Якби йому запропонували ще раз пережити один важливий матч без жодних змін, він обрав би або блискучу перемогу 3:0 над Реалом у Лізі чемпіонів, або травматичну перемогу 1:0 над Вест Гемом, настільки напружену, що вона ледь не знищила чемпіонські надії Арсеналу.

«Матч із Вест Гемом», – відповідає Артета з вогником в очах.

Справді?

«Так. Це футбол у його найкращій формі, коли цілий шлях, момент, який може змінити життя такої кількості людей, може піти в один або інший бік. Ти просто молишся, бо знаєш: якщо все піде не в той бік, напевно, все знову втрачено.

Того дня, коли я повернувся додому, я сказав: “Ми станемо чемпіонами. Це наш рік. Це сталося не просто так, і ми доведемо справу до кінця”».

Перемога в Прем’єр-лізі змінила все.

«Це був не просто трофей. Це був момент, який ми пам’ятатимемо до кінця життя», – каже він.

Особливого значення цьому досягненню додало те, що Арсенал випередив такого потужного суперника, як його колишній клуб Манчестер Сіті, та тренера, у якого Артета багато чому навчився, – Пепа Гвардіолу.

Англійський футбол переживає серйозні потрясіння після того, як Сіті, домінуюча команда останніх років, була визнана винною у порушенні майже всіх пунктів звинувачень Прем’єр-ліги, пов’язаних із фінансовими порушеннями, у процесі побудови власного успіху.

Було б зрозуміло, якби Артета мав суперечливі почуття. Він знає людей у Сіті. Він працював там. Останніми роками команда також була серйозною перешкодою для Арсеналу. Двічі за три сезони, коли Арсенал фінішував другим, Сіті випереджав його. І це боліло.

Зворотним боком ейфорії від чемпіонського тріумфу стала поразка Арсеналу у фіналі Ліги чемпіонів кількома днями пізніше – від Парі Сен-Жермен у драматичній серії пенальті. Це був спортивний досвід по інший бік тієї тонкої межі.

Колишній тренер Артети Арсен Венгер називав найболючіші поразки «шрамом на моєму серці». Артета відчуває те саме.

«У мене досі є цей шрам, як казав Арсен. У моїх венах досі є ця отрута. Вона повинна там залишатися, тому що саме тоді ти вчишся, і, ймовірно, це буде величезним стимулом для мене та для всіх».

Трансформація Арсеналу, яку задумав Артета, ще не завершена. Його надихає кожен її аспект.

«Глобально, разом із нашими вболівальниками? Чудово. Як ми побудуємо наступні три склади? Чудово. Як зміни правил гри вплинуть на нас і як ми зможемо залишатися попереду, щоб використати ці зміни на свою користь? Чудово.

Але все це відбуватиметься лише в тому випадку, якщо щодня ми будемо дбати про те, що вже побудували. Робити це трохи кращим – як програмне забезпечення, яке постійно оновлюється. Коли це може зупинитися? Це безкінечний процес».

Для нього багато означає бути носієм цінностей Арсеналу.

«У цьому є елемент класу, поведінки, світла, душі. Є щось, що важко пояснити словами, але цей клуб має ауру. У нього є енергія, яка тебе приваблює, проникає всередину, захоплює тебе і залишається з тобою».

І тепер він залишається з ними.

«Здається, нам іще так багато потрібно зробити, – каже Артета. – І це лише початок».

Дорогою на тренування гравці Арсеналу проходять повз оливкове дерево. Воно особливо помітне в цьому англійському пейзажі.

Але якщо хтось – буквально чи метафорично – надумає зачепити хоча б один його листок, на нього чекають наслідки. Кожен в Арсеналі має дбати про те, заради чого команда так наполегливо працює.

2/2

Каноніри 🔴⚪️