Не я один звернув, певно, увагу на такий пасаж з листа завідувача Літературно-меморіального музею М. Булгакова Людмила Губіанурі, що «наші співробітники, як би вони не любили або ж не критикували (є й такі) письменника Булгакова чи його музей»; з нього можна було б зробити висновок, ніби якась частина персоналу музею меморіалізує Булгакова, не люблячи при цьому Булгакова. Наче оті миші з анекдоту, що плачуть, але продовжують їсти кактуса. Тим більше, наскільки я знаю ці музеї, там рівень зарплати такий, що працюють в них переважно ентузіасти. Однак навіть якщо булгакознавець Губіанурі вдалася до певного перекручення, багато українців і не помітили тут нічого дивного. Бо ж, насправді, такий підхід є органічним для суспільства, де:▫️державу будують якісь пройдисвіти, які її ненавидять▫️бізнес полягає в купівлі радянського підприємства й доведення його до ручки▫️держслужбу деякі сприймають як систему відкотів▫️і, судячи з певних медійних осіб в керівництві «Укрпошти» чи «Укрзалізниці», підприємствами керують люди, які не мають елементарної уяви, як воно все працює. Фактично, ми зустрічаємось із явищем системного характеру, коли некомпетентність є нормалізованою, оскільки вона здатна впливати на суспільство рівно настільки, наскільки суспільство дозволяє їй це робити. Якщо самий читающий в світі народ, що заряджав згодом воду від телевізора, формує своє світобачення під впливом лікаря Комаровського – то чого іще від нього чекати?