Ще один гарний текст Соні Вселюбської, вже не про Оскар, а про рос документалістику Mr. Nobody Against Putin як діагноз російської документалістикиСправді, "оскарівські" перемоги в документальній секції останніми роками нагадують своєрідну гру в перформативну солідарність: перемога фільму "Навальний" стала посмертною даниною російському опозиціонеру; перемога "20 днів у Маріуполі" стала висловленням співчуття до страждань України; перемога "Немає іншої землі" співпала з дискусіями про геноцид в Газі.Документальна премія "Оскар" перетворилася на замкнуте коло політичних кампейнів, де активний піар і типова журналістська форма виконання отримують пріоритет над художньою якістю. Як наслідок, це лише оголює імпотентність документалістики у питаннях глобальних змін. "Оскар" "Навальному" ніяк не запалив російську опозицію, "Оскар" "Маріуполю" не зупинив російські звірства, а "Оскар" "Немає іншої землі" не зупинив дії Ізраїлю у Газі.Ця динаміка в Україні сприймається чутливіше, адже суспільство має тенденцію вважати великі кінонагороди симптоматикою солідарності чи паралельним шляхом політичного протистояння з Росією. … Справедливою є теза про втому від українського документального кіно, адже його велика кількість, а також структурні схожості не можуть не приїдатися західному й навіть "домашньому" погляду. Уявімо, що ми повертаємося у 2010-ті, коли сирійські документальні фільми, що переважно складалися зі змонтованих телефонних відео, були всюди – від Канн до Нью-Йоркських модних виставок. Чи довго можна переглядати їх усі, зберігаючи свіжий емпатичний погляд? Але попри труднощі, сирійські документалісти підкорювали обставини на свою користь, боролися зі спрощеним західним поглядом і зрештою вписали себе в історію кіно.У значно масштабнішому вимірі це відбувається з українською документалістикою. Сьогодні без фільмів про війну в Україні не обходиться жоден поважний фестиваль, і та чисельність міжнародних нагород і сформований авторитет говорять за себе. Втім, знову і знову індустрія стикається з бажанням Заходу подивитися на іншу сторону. Ймовірно, це цілком природно для глядача, який не живе під російськими обстрілами. …Насправді ж, якщо не брати масу проросійської пропаганди, що переважно залишається всередині країни або витікає на сумнівні стримінги, за винятком неприховано пропагандистського "Росіяни на війні", – вони не є частими гостями на фестивальних майданчиках. Антивоєнних, у найзагальнішому сенсі, російських документальних робіт заледве налічується з десяток. Втім, обурення в українському просторі щодо їхніх демонстрацій створює хибне враження масовості. —А ось наприклад гарні журналістські документалки від німецько-французького ресурсу:Generation Z in Russia | ARTE.tv DocumentaryThe Russification of Mariupol | ARTE.tv DocumentaryRussia's Colonial Strategy | ARTE.tv Documentary, там Оксана Семенік зʼявляється