Як поєднати те, що справді потрібно робити на землі, з тим, що донори й технологічні фонди вважають достатньо складним, інноваційним і вартим фінансування?

Як пояснити цінність роботи, яку місцева людина в африканській Гані може виконати в десятки разів дешевше? Навіщо давати нам більше?

Тим паче Україна — не Палестина. Для багатьох міжнародних середовищ уже незрозуміло, навіщо нам узагалі щось давати.

«Нехай спочатку побудують демократію — тоді поговоримо».

Коротше, учора я виступив. І слава Богу.

Я не подарунок. Я не дипломат, щоби тут налагоджувати любязні дружні відносини, я ска ходячий тригер, жорсткий, вимогливий і провокативний. Хоча дуже намагаюся говорити про надію та позитивні сценарії майбутнього.

Мені непросто все це дається.

І я не впевнений, що хтось узагалі до кінця розуміє, що я тут роблю і навіщо. Шкода буде, якщо цей досвід просто зігниє в землі разом зі мною.

Дивлюсь на цього Сема з TDF після терапії. І важко думати, що всі кращі візіонери екопоселень рано чи пізно кінчають раком. (Якось я писав про нього тут розгорнуту статтю)

Бо в цілому зараз мало кого цікавить якийсь довготривалий процес. Усіх цікавлять ефективність, швидкий показовий результат і успішний успіх.
І бажано в зручних Шішечках.

А хвалитися нам насправді особливо нічим.

Ми стагнуємо і поступово зникаємо під тиском війни. Сім’я за сім’єю залишає наші поселення. Люди вигорають в середовищі де тебе в хорошому випадку просто не розуміють.

Ось що насправді відбувається.

І їдуть, звісно, найспроможніші.

А ми продовжуємо працювати з тими, хто залишається.