Ваш Капітан С🫡

Що почитати на вихіднихВ контексті хвилі обговорення редизайну Живчика 🍎🌸Елізабет Гудспід про проблеми комерційного дизайну і причини того, що усі ребрендинги починають виглядати однаково.Якщо Гудспід пише про гомогенізацію брендів, то Кайлі Чака у Filterworld: How Algorithms Flattened Culture пише про те. як платформи призводять до гомогенізації культури. Що в свою чергу переноситься й на брендинг — як це виглядатиме в стрічці і чи зайде це алгоритмам.До теми однаковості гарно пасує термін enshittification (згівняння) Корі Доктороу, що позначає комерційну дегенерацію сервісів (та й вже брендів) під виглядом оптимізації. Термін частково пояснює те саме відчуття «стало гірше» і розбавляє розповсюджену тезу про те, що «людям завжди не подобається нове». Книга Наомі Кляйн No Logo (а тут інтерв’ю) про критику глобальних корпорацій, супербрендів і колонізацію рекламою публічного простору. Рекомендую книжку, щоб відчути тезу «брендинг як форма влади». Але в контексті Живчика цікаве спостереження зворотнього ефекту: коли авдиторія бунтує проти того, що бренд відмовляється від місця, яке вже займав в їхній культурній уяві. В нашому контексті війни, травм пам'яті та спадщини це прям супертригер.До чого метчиться Інша стаття Гудспід про те, як бренди намагаються капіталізувати ностальгію, але часто не розуміють, що саме є емоційною цінністю. Хороший термін тут — heritage asset (історичний капітал / спадкова перевага). Актив, яким знехтував Живчик.Терміни та явища на погуглити (стрімко відмираюча навичка, то ж качаємо): Corporate Memphis, brand blanding, backlash (те, що в нас спрощено називають гейтом) кейс-стаді Tropicana, Gap, Cracker Barrel, Bob’s Red Mill, копрофагія (а це до теми використання російських шрифтів).

Про держзакупівлі дизайнуСимптоматично, що за умов активного ринку, який налічує тисячі фахівців і сотні студій, а також формально відкритої процедури, участь в аукціоні на розробку айдентики для 📯Укрпошти взяло всього 5 (!) учасників. Мені спало на думку два трактування такого числа.Перше — аукціон майже не був видимий для профсередовища. Інформацію про тендер можна нагуглити хіба що за прямим запитом, а новини трапляються переважно на фінансових і закупівельних платформах, що явно поза очевидними просторами, де дизайнери зазвичай шукають роботу. Припускаю, що для багатьох цей аукціон просто не існував, не був сформульований мовою професії і не подавався як запрошення до участі в осмисленому проєкті. Про яке залучення професіоналів тоді взагалі може йтися.Друге трактування — свідоме небажання мати справу з державним замовником, засноване на досвіді, упередженні або (хочеться вірити) свідомій позиції економічного самозахисту. Адже модель закупівлі, яка ставить на одну товарну полицю складну інтелектуальну працю і офісне обладнення або пальне — шлях до прекаризації професії. Додамо сюди ціновий критерій відбору замість розрізнення експертизи, відсутність діалогу, асиметрію відповідальності і гарантовану публічну токсичність після оголошення результатів роботи. Профспілка би обурилась (але в нас нема профспілок).Обидва симптоми — про структурну проблему видимості і захищеності професії.Як у вас? Ви не знали про тендер? Чи знали і свідомо не брали участь? Чи не знали, але хотіли б?

Насильство не з’являється раптово. Воно починається з мови, інтонації, жарту — з дрібниці, яка зазвичай сходить з рук. Сексизм і гомофобія працюють саме так— як фонове виправдання майбутнього насильства.«Гендер в деталях» зібрав найрезонансніші кейси публічного сексизму 2025 року й запустив голосування «Сексист року». Політика, медіа, шоу-бізнес, реклама, освіта, силові структури — різні сфери, одна логіка: знецінення, об’єктивація, приниження, перекладання відповідальності на жертв. (Для превʼю я дістав деякі кейси з категорії реклами).На сайті — розбір номінацій і контекстів: від «невинних» рекламних образів до відвертої мови ненависті, замаскованої під традицію, гумор чи «особисту думку». Голосуйте в каналі.P.S. Цікаво, що на тлі дослідження професійної етики в дизайні в самій профспільноті ми не знайдемо жодних подібних рейтингів чи інструментів фіксації порушень (як і інституцій з важелями впливу на логіку виробництва реклами). Етика досі лишається зоною відповідальності окремої «хорошої людини».

Історія з Постановою про посилення ролі української мови в утвердженні Української державиоголює цікавий парадокс, який багато що говорить про справжнє місце, відведене дизайнеру і дизайну в державній уяві. Хоч документ охоплює широкий перелік мовних і правових питань, для публічної комунікації саме шрифт призначили головним символом ініціативи. Тоді як про саму професію дизайнера (шрифтового як мінімум) в усьому цьому процесі говорять напрочуд мало.У тексті постанови фігурують законодавці, лінгвісти, академії, комісії, органи, процедури. Дизайнери як професійна група — відсутні. Бо рекомендацію розробки «єдиного стандарту» адресовано… Кабміну. Туманні натяки на дизайнерів з’являються хіба що в публічних коментарях до новини — у формі розмитих образів «представників середовища, що генерує шрифти», «митців» і «художників, що вигадують візерунки». Навіть коли на радіо з’являється коментар реального шрифтового дизайнера Богдана Гдаля, його редукують до ілюстратора — тобто знову виводять із поля професійної суб’єктності і видимості.У цій логіці дизайн існує ніби сам по собі — як щось самоявлене, як образ, як символ. Але не як процес і не як професія. Держава готова говорити про стандарт і про суверенітет, але не готова говорити про того, хто має цей стандарт створювати. Дизайнер тут не фігурує ані як фахівець, ані як носії експертизи, ані як учасник ухвалення рішень. Особливо показово, що риторика «національного шрифту» з’являється в системі, де типовий державний стандарт уже існує. У Прикінцевих положеннях Закону «Про правотворчу діяльність» прямо зафіксовано використання шрифту e-Ukraine для державних веб-ресурсів, але він ніколи не описувався в категоріях національної ідентичності. Якщо припустити, що нова ініціатива стосується лише друкованих документів, виникає дивне розщеплення: цифровий стандарт залишається суто технічним інструментом, а друкований раптом отримує статус «національного». У такій логіці складно зрозуміти, що тут є стандартом, а що — символом. Категорія національного з’являється не як результат послідовної типографічної політики, а як комунікаційний жест, що радше затемнює предмет розмови, ніж прояснює його.Не менш показовою є й відсутність розмови про процедури. У постанові майже немає пояснень щодо того, як саме мають залучатися фахівці, за якими критеріями відбиратимуться рішення, які стандарти маються на увазі і хто нестиме відповідальність за результат. А ще — усі інші учасники процесу діють у межах своїх інституційних ролей і бюджетів. Дизайн же знову опиняється в зоні невизначеної, слабо захищеної праці і вочевидь волонтерства.Можливо, ця історія не так про шрифт, як про дещо глибше. Про те, що держава охоче користується дизайном як інструментом публічної легітимації, але досі не готова визнати дизайнера як повноцінного учасника власних рішень.

Хвилина мовчання в Києві та її візуальна комунікаціяВід сьогодні щодня о 9:00 в Києві оголошують хвилину мовчання в диджитал-форматі — на білбордах і сітілайтах на вулицях, а також інформаційних стендах на станціях метро. Як це виглядатиме, затвердила Координаційна рада з підготовки та впровадження Концепції меморіалізації учасників та подій російсько-української війни, створена при Київській міській раді. До розробки візуальної комунікації долучилася команда платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.Співзасновниця Минуле / Майбутнє / Мистецтво Катерина Семенюк як членкиня Координаційної ради взяла на себе роботу з пошуку візуального рішення. На громадських засадах до процесу долучилися студія візуальних комунікацій Kultura, зокрема креативний директор Саша Биченко та дизайн-стратег Олексій Сальников, а також режисерка монтажу Яна Шусторович.Знайдене командою рішення ґрунтується на стриманому, мінімалістичному підході у поєднанні з меморіальним шрифтом UAF Memory, який раніше був розроблений для вшанування полеглих українських героїв шрифтотворцем Дмитром Растворцевим.Усі охочі в Києві та інших містах України можуть долучитися до акту вшанування, розмістивши диджитал-оголошення про хвилину мовчання в публічному просторі щодня о 9 ранку.➡️ Макети різного формату можна завантажити тут〰️Платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво