Про держзакупівлі дизайну

Симптоматично, що за умов активного ринку, який налічує тисячі фахівців і сотні студій, а також формально відкритої процедури, участь в аукціоні на розробку айдентики для 📯

Укрпошти взяло всього 5 (!) учасників. Мені спало на думку два трактування такого числа. Перше — аукціон майже не був видимий для профсередовища. Інформацію про тендер можна нагуглити хіба що за прямим запитом, а новини трапляються переважно на фінансових і закупівельних платформах, що явно поза очевидними просторами, де дизайнери зазвичай шукають роботу. Припускаю, що для багатьох цей аукціон просто не існував, не був сформульований мовою професії і не подавався як запрошення до участі в осмисленому проєкті. Про яке залучення професіоналів тоді взагалі може йтися. Друге трактування — свідоме небажання мати справу з державним замовником, засноване на досвіді, упередженні або (хочеться вірити) свідомій позиції економічного самозахисту. Адже модель закупівлі, яка ставить на одну товарну полицю складну інтелектуальну працю і офісне обладнення або пальне — шлях до прекаризації професії. Додамо сюди ціновий критерій відбору замість розрізнення експертизи, відсутність діалогу, асиметрію відповідальності і гарантовану публічну токсичність після оголошення результатів роботи. Профспілка би обурилась (але в нас нема профспілок). Обидва симптоми — про структурну проблему видимості і захищеності професії. Як у вас? Ви не знали про тендер? Чи знали і свідомо не брали участь? Чи не знали, але хотіли б?