Коли після суток холоду, голоду і небезпеки в Серебрянці ми вирвались у цивілізацію, то кожного разу святкували те, що живі. Коли температура -20°С і кожного дня когось вбивають, але хворі й перемучені солдати обирають не відмовитися від наказу, а знову й знову залазити в окопи, мерзнути і пильнувати ворога — це така Служба Божа, якої не зустріти у жодному храмі. Важко прийти на Масове поле під час відпустки, провідати побратимів і не подумати про те, що, може, десь у наступних рядах лежатимеш ти. Дуже зручно мати в країні трохи людей, яких завжди можна назвати героями і вірити собі в них. І хай розрулюють. Якщо вже пішли на війну, то хай вертаються з перемогою, або так, щоб ми зустрічали їх на коліні й нагадували одне одному, що герої не вмирають. Забери від мене цю піксельну форму, але хай не моя, а Твоя буде воля. Я йшов за хрестом і ніс Євангеліє. І в якийсь момент мені здалось, що я не книгу, а кожного полеглого побратима несу на руках. На війні відстань від життя до смерті бачиться дуже короткою. Люди тримаються за людей і за слова. Кожному потрібен хтось, хто говоритиме слова у найважчі життєві моменти. «Гемінґвей нічого не знає» Артур Дронь #цитати