❄️«Ожинова зима» Сара Джіо 4/5⭐📖Анотація:Сіетл, 1933. Самотня мати Віра Рей цілує трирічного сина Деніела й вирушає на нічну зміну до готелю, де працює покоївкою. Повернувшись, вона виявляє, що місто накрила травнева хуртовина, а її син зник. На замерзлій вулиці Віра знаходить його улюбленого іграшкового ведмедика, а сніг замітає будь-які сліди її дитини. Сіетл, 2010. Репортерка Клер Олдрідж отримує завдання написати про пізнє весняне похолодання — «ожинову зиму». Вона дізнається про свого двійника з минулого та про так і не розкрите викрадення. Клер присягається віднайти правду. Виявляється, що в житті цих двох жінок є багато несподіваних паралелей… 💌Мої враження:Це було щемко, емоційно та боляче. Сара Джіо знову торкнулась важких, але важливих тем: втрата дитини, соціальна нерівність, криза в шлюбі, другий шанс на життя. Незбагненно, як часом переплітаються долі зовсім незнайомих людей. Як і в цій книзі. Дві історії. Дві жінки. Один біль. Кожна з них пройшла через своє власне пекло. Усі ми по-різному поводимося, стикаючись із травмою й тугою. Одні люди лютують, інші - тихо закорковують біль у собі, ховають глибоко, де він зріє й посилюється. Іноді я не розуміла вчинків героїв, іноді це було схоже на серіал по СТБ, але це добре прописана історія, яка змушувала серце сильніше калатати і також задуматись про багато речей. Звісно, я не могла не проводити паралелі з українськими матерями. І це викликало нестерпний біль та порожнечу. Жодна мати не повинна втрачати дитину.— Серед нас, доглядачів могил, уже давно живе легенда про ожини. Ви її чули? Вони обирають душі, щоб їх охороняти. Особливі душі.І, дійсно, здавалось, що листочки ожини торкались надгробка, майже обіймаючи його. 💔💔💔 #відгук