доволі тяжко #прочитала⚰️«слугу з Добромиля» Галини Пагутяк,вид-во: Ще одну сторінку🧛 знаєте, хто такі дхампіри? це коли відьма народжує дитину від опиря, во. і ці їхні дітиська виявляються навіть сильнішими за опирів, тільки вони здатні заподіяти їм смерть та й загалом наділені ще цілою купою інших магічних здібностей… 🦇 Слуга з Добромиля — саме так він себе називає та ідентифікує свою суть і призначення — якраз один із них. але чесно, це якась неймовірно мила і добра версія нечистої сили, яка живе за власними понятіями честі і вірності плюс потрошку через непрямий вплив втручається в хід історії, щоб схилити перебіг подій на краще. вся ця невеличка книжечка про те, як протягом багатьох століть свого нереально довгого життя Слуга виконує настанови свого пана, опиря Купця з Добромиля, стикається з різними історичними постатями, від князя Лева і до капітана НКВС і формує свій особливий філософський погляд на світ. 🤩 як сказав мій друг і колєга, у авторки дуже тихий стиль написання і книжка просочена особливою галицькою меланхолією. всі історичні події (а їх багато і без знання обширного історичного контексту влитись сюди повністю трохи тяжко) відбуваються в містечках і селах, до яких я зі Львова могла би доїхати за кілька годин. власне Добромиль розташований поблизу польського кордону і Пагутяк доволі детально проходиться історією цього краю від 1200х до 1900х років та болюче рефлексує тяглість зла, полонізації та радянізації Галицьких земель. 🌙 чесно, це було складне і повільне читання, яке потребує прям потужної концентрації на тексті. якщо сконцентруватися виходить — книжка винагородить вас дійсно відбірним меланхолійним вайбом, цікавим готичним історичним романом із дрібкою філософії і незвичними персонажами, до яких ставишся прихильно попри те, що вони по факту нечиста сила, хехе. але моєї концентрації не вистачило, десь після половини книжки я втратила нитку історій і вже не мала сил намагатися впіймати її знову. попри це, авторка досі мене цікавить, тож не планую зупинятися в знайомстві з її творчістю, просто мабуть виберу для цього якісь похмурі осінні вечори, коли вчитуватись в легенди про монастирі і княжу Україну буде не так виснажливо і більш вайбово.