💌 чесно, дуже хотілося б читати більше, але сил геть нема, та й стан такий, що серіали і гра в плані ескапізму рятують куди краще за книжку, тому маленький #книгозвіт за лютий. 📜 «занадто гучна самотність» Грабала наразі єдина книжка, на яку спромоглась написати відгук. неймовірна, прекрасна, щемка, болюча і тупо одна з улюблених на віки вічні амінь. коли бруд і огидність життя є романтикою водночас, приреченість — красою, а краса — приреченою. 🎹 «майстер фортепіано» був незрозумілим аж до відчуття «шоб шо» — це відсутність чіткого сюжету, дуже багато про класичну музику і невизначені стосунки між людьми; аж десь під кінець я зрозуміла, як варто ставитись до цієї історії, але було трошки запізно. загалом це більше про роздуми над самотністю і втраченими можливостями в житті, ніж розповідь якоїсь конкретної історії від початку і до кінця. 🍓 «любовна класика» читалась довго і виснажливо та супер мене втомила. а також викликала багато емоцій: я частіше плювалась на вологі фантазії чулувіків, ніж отримувала якесь задоволення від творів. може трошки детальніше ще напишу, але все, що вам треба знати: це збірка про любов в різних її іпостасях, іноді в таких, які адекватною любов’ю вважати складно. знаю, багато хто має тригери на теми зради тощо — в такому випадку до цієї книжки треба підходити обережно. 🧡а збірку віршів «зима в Тисмениці» Лишеги я все ще читаю, але вже можу сказати, що це дивовижний автор, вірші якого часто як цілі історії з теплим сільським лором хвойного лісу, мокрої трави і мишок-полівок, які шуськають нірками. абсолютно геніальне і надтонке світовідчуття, яким автор щедро ділиться і чудово заземляє.не знаю, чи читатиметься в березні краще, тому намагаюся не ставити собі очікувань;головне зараз — втримати на місці зозульку, тож буду надіятись, сонечко виглядатиме з небес частіше і даруватиме вам і мені крихітку світла й надії, щоб дати собі ради і тим часом не дати йобу. ☀️