Привіт, Океане, розкажи мені про труд. ( 2/2 частина 1 частина ) Терапевтка, що просиджує в кабінеті по 10 годин на день, вона зцілена.Зцілена через щоденне віддавання своєї уваги, своїх здібностей, своєї чуйної присутності. Вона не ставить собі питання: «може, треба подумати, закритися, почекати?». Вона рада і вдячна, що може полегшити день іншому. І за це вона винагороджена рідкісним багатством - задоволеністю життям.Вона молода, вона красива, вона могла б іти далі й заробляти більше. Але вона сидить у кабінеті. Вона тут щодня. Крізь сніг і лід пробирається замерзлими дорогами. Вона тут і вона на місці свого труду.Вона не дозволяє своїй красі вкрасти в неї можливість трудитися. Вона не думає: от я могла б у цей час сидіти в кафе, бути на процедурах, кататися курортами.Вона знає, що красивим труд приписаний подвійно. Лише так у них залишається можливість встояти проти величезної сили, яку несе краса, що тисне на дівчину і позбавляє її можливості знайти свій труд, своє місце користі в цьому світі.Краса відриває від землі, відриває дівчину від реальності, від можливості рости й трудитися. Краса робить її особливою і підсаджує на гачок легких речей, легкого життя, легких виборів.Ціна такого життя - загубленість.Краса оманливо говорить: «У тебе все є. Тебе всі хочуть. Лише захоти - і все до тебе біжить». Але де є все, там немає головного. Немає шляху звільнення душі.Коли в голові дівчини оселяється думка: «я виторгую красою легке життя», починається довгий і важкий шлях зради себе. Вона не бачить, що краса, яка не знайшла свій труд, роз’їдає порожнечею зсередини.Краса каже: просто нафарбуйся, віддай себе обраним і насолоджуйся. Краса не знає, який це дар для людини - знайти себе в усерді, в результаті своїх важких трудів, зустрітися з собою справжньою, створюючи користь.Усердя. Рідкісне слово наших днів. Усердя походить від слова серце, і ми це забуваємо.Людина, що пожила, знає: безділля - це прокляття.У безділлі людина зустрічає все найгірше в собі. Бур’яни тривог, сумнівів, критики проростають такою стіною болю, що не залишається жодної крихітної ділянки для цвітіння доброти.Замість життя починається нескінченне обдумування життя.Той, хто пише, знає: його труд - фокус, його плуг - концентрація, яка ряд за рядом проходиться, спахуючи пустий аркуш паперу, щоб зійшли плоди його творчості.Є так багато іншого, що він міг би робити, аби не тягнути цей такий нестерпний плуг. І з друзями зустрічатися, і шукати натхнення в книгах, і тривожити душу стосунками. Але він знає: лише плуг і поле чистого аркуша дають йому можливість поєднатися з цим світом, поєднатися з правдою про себе.І якщо в ньому немає вдячності за можливість виходити в поле і пропахувати суть від бур’янів, від соціальних переконань, якщо він вірить, що дар - це означає проживати творче життя, як у кіно, з безкінечною випивкою і веселощами, вражаючи оточення гостротою свого інтелекту, тоді він назавжди залишається прикутий до нестерпної туги й розчарування..Повільне читання на Substack https://substack.com/home/post/p-187410419