Чотири свічки горіло на століІ потихеньку танули.Так було тихо в кімнаті моїй,Що було чути як ті розмовляли.Сказала перша: а я "спокій" є,Але, нажаль, люди зовсім не вміютьМене берегти у житті своїм,Ось тому і погасну я тепер вже.Не залишається нічого іншого мені,І вогник тої свічечки погас.А друга каже: а ось я є "віра",Нажаль, нікому не потрібна я...Не хочуть люди слухати про мене,Тому горіти далі мети уже немає.Тільки промовила і дмухнув вітерець Свічка, не догорівши, теж погасла.А третя теж сказала, засмутившись:А я - " любов", немає сил горіти.Не цінять люди і не розуміють,Ненавидять лише чужих і рідних.Горіти для усіх я так втомилась...Світло моє, тепло не потрібні нікому.Яскраво спалахнувши, ще раз,Погасла відкриваючи пітьму...В кімнату раптом увійшов маленький хлопчик.Побачив свічки три, що вже погасли.Злякавшись, закричав він голосно:"Що наробили ви?! Боюся я темря́ви!"Сказавши це, він гірко так заплакав.Схвильовано четверта свічечка,Дитину потішаючи, сказала:" Не плач, не бійся поки поруч я"Поки горю, то запалити можна інші."Надія" я, не гасну я ніколи.Хоч всю надію заберіть ви,До ранку повернеться вона знову.Смужкою світла обернеться знову І тихо так попросить: "обійми"Наперекір усякій безнадійності,Можливим все лиш стане в одну мить. Л. Шпак