В українській літературі дуже мало і буквально пунктирно репрезентований поширений у нульових досвід дитинства без батьків, бо ті на заробітках, тому символічними батьками стають бабусі/дідусі. але фактично ніжки феномену «мами по скайпу» ростуть з постчорнобильської літератури. у Євгена Гуцала є збірка «Чорнобильські діти», а там — два оповідання («Чоронобильська дівчина Калина» і «Зозуля»), які прописують дітей-переселенців (цей дискурс виник ще тоді, так), які ростуть з бабусями, поки батьки зароблять гроші в сусідніх колгоспах чи інших містах. тоді для них єдиним прихистком стають бабусі, тому діти, спілкуючись між собою, говорять виключно посилаючись на те, що їм розповіла бабуся, бо це буквально єдине джерело інформації і любові для них. а от «Зозуля» працює ну дуже інтересно. Там баба Оришка (майже як у Панаса Мирного!) бідкається онуку, що радіація зʼїла її. дивина, але саме болю вдається оприявнити її тіло в тексті: «Рученьки в мене болять, ніженьки болять, голівонька болить. — Вона розглядає чорні долоні. — А все то радіація, подивися». І онук шукає зозулю, щоб та наспівала бабі 100 років, аби вона змогла розповісти онукові всі казки, які знає. у 2020-му друком вийшла книжка «Квіти біля четвертого» Катерини Міхаліциної, науковим консультантом якої став Ігор Козловський, до речі. Там в центрі вже не іншовані діти, а бабуся, яка розповідає про болісну втрату дому і про процес дегуманізації, який вона пройшла, отримавши новий статус: «А ми з прадєдом твоїм були-були людьми, а стали чорнобильцями». до чого це все я розказую. а до того, що катастрофи нові, техногенні, а бабусі виконують свою одвічну роль — оповідають історії, виконуючи при цьому роботу з турботи, бо без цього діти не зможуть вирости. існувала колись гіпотеза бабусі, згідно з якою бабусі забезпечили еволюцію людського виду, бо батьки мали час на роботу, а бабусі займалися освітою і турботою про молодші покоління, тому покоління батьків у комунікативній ланці часто відсутнє. цю гіпотезу вже спростували купу разів, але відрадно знати, що постать бабусі-оповідачки така живуча і, вибачте на слові, трансцендентна!