ще був один момент, який мені відкрив очі на те, що мене виховували якось інакше. моя бабуся як людина радянська завжди казала мені, що моє взуття має бути чистим і доглянутим, тому її так шокує, що я заношую його до дірок і продовжую ходити з дірками, бо я люблю ці черевики! коли я приїжджаю до неї в гості, дідусь завжди чистить мені чоботи, хоча я ніколи не прошу про це, вони ж собі думають, що це обовʼязково. так от. в Німеччині мій кабінет був просто біля кабінету завкафедри, професорки, з якою ми часто ходили на обід, каву, багато спілкувалися, тому вона зазвичай заходила до мене привітатися і попрощатися, бо я сиділа у себе майже до ночі, і от якось в грудні вона приїхала на роботу на велосипеді і зайшла спитати мене, як діла. і як же мені було невдобно дивиться на її заляпані брудом черевики😭я думала про це потім весь день, що моя бабуся не витримала б цієї картини, бо німкеня не витерла бруд, вона просто так ходила того дня, бо ну шо тут такого, якщо подумать. просто менше треба накручувать себе щодо зовнішнього, вибачте за цю мораль, бо ці брудні черевики я тепер згадую з таким зворушенням, бо нічого страшного у цьому не було, черевики як черевики