❓ І тоді виникає логічне запитання – що ж робити?Не поспішати пояснювати. «Це нормально», «це мине», «ти в безпеці» – все це правда. Але людина в стані гіперактивації не чує слова. Вона реагує на тон, на тіло, на простір.Краще спрацює ваш спокій – і саме він буде першим і найважливішим терапевтичним втручанням. Пам’ятаємо – тіло раніше, ніж голова. Порджес говорив, що нервова система регулюється через нервову систему іншої людини. Тобто ваша присутність, ваш рівний голос, ваше спокійне дихання – вже впливають на стан людини напроти.Ефект простих вправ на заземлення – відчути ноги на підлозі, повільний видих, «обійми метелика» – це не магія. Це фізіологія. Безель ван дер Колк добре описав цей процес. Він назвав його шляхом стабілізації «знизу до гори» – через тіло і рептильний мозок. Цей шлях активує парасимпатику і буквально перемикає нервову систему з режиму загрози.Ні в якому разі не знецінюємо страх. «Зараз уже нема чого боятися» – мабуть, найгірша фраза, яку можна сказати в цій ситуації. Страх людини, яка пережила насильство, цілком реальний і цілком обґрунтований. І він, як і сама людина, застряг у часі. Наше завдання – не переконати людину, що боятися не треба. А допомогти їй відчути, що прямо зараз, у цій кімнаті, вона може бути в безпеці. Це різні речі.І, мабуть, найважливіше – ми самі маємо бути передбачуваними і повертати контроль постраждалим. Една Фоа, одна з провідних дослідниць ПТСР і розробниця Prolonged Exposure Therapy, показала, що одним із ключових факторів у відновленні є повернення відчуття контролю.Тому все, що ми робимо в роботі з тривогою, – це пояснюємо, що буде відбуватися, даємо вибір, питаємо дозволу. І це ще один терапевтичний інструмент, а не просто ввічливість. Є важливий принцип роботи з постраждалими – більшу частину часу ми з вами працюємо не інструментами, а собою. Так от, у роботі з тривогою він дуже важливий.🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога