Вільні від насильства

❓ І тоді виникає логічне запитання – що ж робити?Не поспішати пояснювати. «Це нормально», «це мине», «ти в безпеці» – все це правда. Але людина в стані гіперактивації не чує слова. Вона реагує на тон, на тіло, на простір.Краще спрацює ваш спокій – і саме він буде першим і найважливішим терапевтичним втручанням. Пам’ятаємо – тіло раніше, ніж голова. Порджес говорив, що нервова система регулюється через нервову систему іншої людини. Тобто ваша присутність, ваш рівний голос, ваше спокійне дихання – вже впливають на стан людини напроти.Ефект простих вправ на заземлення – відчути ноги на підлозі, повільний видих, «обійми метелика» – це не магія. Це фізіологія. Безель ван дер Колк добре описав цей процес. Він назвав його шляхом стабілізації «знизу до гори» – через тіло і рептильний мозок. Цей шлях активує парасимпатику і буквально перемикає нервову систему з режиму загрози.Ні в якому разі не знецінюємо страх. «Зараз уже нема чого боятися» – мабуть, найгірша фраза, яку можна сказати в цій ситуації. Страх людини, яка пережила насильство, цілком реальний і цілком обґрунтований. І він, як і сама людина, застряг у часі. Наше завдання – не переконати людину, що боятися не треба. А допомогти їй відчути, що прямо зараз, у цій кімнаті, вона може бути в безпеці. Це різні речі.І, мабуть, найважливіше – ми самі маємо бути передбачуваними і повертати контроль постраждалим. Една Фоа, одна з провідних дослідниць ПТСР і розробниця Prolonged Exposure Therapy, показала, що одним із ключових факторів у відновленні є повернення відчуття контролю.Тому все, що ми робимо в роботі з тривогою, – це пояснюємо, що буде відбуватися, даємо вибір, питаємо дозволу. І це ще один терапевтичний інструмент, а не просто ввічливість. Є важливий принцип роботи з постраждалими – більшу частину часу ми з вами працюємо не інструментами, а собою. Так от, у роботі з тривогою він дуже важливий.🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога

📣 27 серпня у Києві відбувся Форум з розвитку національної та місцевих систем запобігання та протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству. Захід об’єднав представників державних органів, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій, громадського сектору та експертної спільноти для обговорення результатів системних змін на національному й місцевому рівнях, напрацьованих у межах проєкту «AMBER: Досягнення прориву у розбудові ефективної відповіді на гендерно зумовлене насильство в громадах».Проєкт AMBER з 2021 року впроваджується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України та за фінансової підтримки уряду Канади.☑️ За п’ять років реалізації проєкту підтримку отримали 30 муніципалітетів по всій Україні. Зокрема, було відкрито 48 та підтримано ще 19 наявних спеціалізованих сервісів допомоги постраждалим від насильства. Понад 3 000 фахівців і державних службовиць і службовців пройшли навчання за сертифікованими програмами, щоб ефективно й чутливо надавати допомогу тим, хто цього найбільше потребує. Понад 2 000 жінок отримали підтримку в пошуку роботи та здобули навички працевлаштування, щоб посилити економічну самостійність і зменшити ризик повернення в ситуації насильства.  Читати продовження на сайті UNFPA

🔴 Війна, тривалий стрес і втома змінюють наше сприйняття реальності. Те, що раніше здавалося неприйнятним, тепер може сприйматися як щось цілком буденне і звичне. Серед цього — і прояви домашнього насильства.📈 На п’ятому році повномасштабного вторгнення 87% українців перебувають у стані стресу, а 54% називають втому своїм основним емоційним станом. Усе це впливає на здатність критично мислити, оцінювати ситуацію і ухвалювати рішення. У стані тотального виснаження ризик виправдання насильства зростає, тоді як здатність називати речі своїм ім’ям значно знижується. За даними UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, лише 63% українців можуть розпізнати прояви психологічного насильства, ще близько половини — прояви економічного. Водночас лише 13% людей знають контакти організацій та служб допомоги.  Тому UNFPA в Україні у партнерстві з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, за фінансової підтримки Норвегії та у співпраці з ГО «Інтерньюз-Україна», запустив інформаційну кампанію про протидію домашньому насильству. Її мета – допомогти помічати ранні ознаки насильства та нагадати про доступну підтримку.  ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НА САЙТІ UNFPA⬇️ Дивитися відео ⬇️

🔴 Одним із ключових принципів системи протидії домашньому насильству є – забезпечення реально рівного доступу до захисту. Саме тому законодавство України та міжнародні стандарти вимагають враховувати особливі потреби постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю.Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлює, що суб'єкти, які здійснюють заходи у цій сфері, враховують природу домашнього насильства, його непропорційний вплив, зокрема на осіб з інвалідністю, а також необхідність підтримки і захисту постраждалих осіб. Крім того, серед основних засад державної політики Закон визначає врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, а також здійснення всіх заходів без дискримінації.❓ Що означає «враховувати непропорційний вплив»?Йдеться не про те, що людина з інвалідністю автоматично є більш беззахисною. Законодавець виходить із того, що одні й ті самі дії кривдника можуть мати для неї значно тяжчі наслідки, ніж для інших постраждалих.Наприклад, ненадання необхідних ліків може перетворитися не лише на прояв психологічного насильства, а й створити реальну загрозу життю та здоров'ю. Саме тому під час оцінки випадку важливо аналізувати не лише дії кривдника, а й їхні наслідки для конкретної людини.❗️Під час роботи з випадком домашнього насильства щодо особи з інвалідністю доцільно встановити:✔️ чи залежить постраждала особа від кривдника у повсякденному догляді;✔️ чи має вона самостійний доступ до телефону, документів, банківських коштів та соціальних виплат;✔️ чи контролює кривдник отримання ліків, медичних виробів або засобів реабілітації;✔️ чи може особа самостійно залишити місце проживання;✔️ чи існує безпечне та фізично доступне місце для її тимчасового проживання.⬆️ Саме ці питання дозволяють правильно оцінити ризики повторного насильства та обрати ефективні заходи захисту.Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю покладає на державу два взаємопов'язані обов'язки.По-перше, відповідно до ст. 16, держава повинна захищати осіб з інвалідністю від усіх форм експлуатації, насильства та жорстокого поводження, забезпечуючи доступні заходи підтримки, захисту та відновлення.По-друге, ст. 13 Конвенції гарантує особам з інвалідністю ефективний доступ до правосуддя. Це означає, що поліція, прокурори, суди та інші суб'єкти повинні забезпечити необхідні процесуальні пристосування, які дозволять людині повноцінно брати участь у провадженні. Це може включати використання зрозумілої мови, залучення перекладача жестової мови, надання додаткового часу для пояснень, адаптацію способу комунікації чи інші розумні пристосування.Аналогічний підхід закріплений і у Стамбульській конвенції, яка вимагає забезпечити доступність заходів захисту для всіх постраждалих без дискримінації, у тому числі за ознакою інвалідності, а також враховувати специфічні потреби осіб, які перебувають у вразливому становищі.❗️ Отже, для фахівця інвалідність не повинна бути лише графою в анкеті чи матеріалах справи. Вона є фактором, який може суттєво впливати на оцінку ризиків, вибір заходів захисту, спосіб комунікації та організацію міжвідомчої взаємодії. 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки

🤝 UNFPA та ЮНІСЕФ в Україні об’єднують зусилля задля посилення інклюзивної експертизи освітнього контенту. 📚 У контексті освітньої реформи нової української школи (НУШ), в Україні зростає розуміння того, що підручники, навчальні програми та інші навчальні матеріали повинні популяризувати гендерну рівність, інклюзію та недискримінацію. Щоб підтримати ці зусилля, UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, разом із ЮНІСЕФ, у партнерстві з ГО «ЕдКемп Україна» та Українським інститутом розвитку освіти (УІРО), на запит Міністерства освіти і науки України (МОН) розпочали ініціативу, що спрямована на підтримку спільноти експертного кола, відповідального за оцінку освітнього контенту крізь призму гендерної чутливості, інклюзивності та недискримінації.✅ Ініціатива пропонує освітянам практичні інструменти для виявлення гендерних стереотипів, дискримінації та інших форм упереджень у навчальних матеріалах, допомагаючи забезпечити відповідність контенту сучасним стандартам рівності, інклюзії та прав людини. Посилення цієї експертизи — ключовий крок до створення безпечнішого, інклюзивнішого освітнього середовища, де кожна дитина та молода людина може відчути повагу до себе. ЧИТАТИ НОВИНУ НА САЙТІ UNFPA

Переслідування, або сталкінг (від англ. stalking), – це небажана, нав'язлива та повторювана поведінка, спрямована на іншу людину, яка викликає у неї страх, тривогу або відчуття небезпеки. Сталкінг є однією з форм психологічного насильства та може супроводжувати інші його прояви.Сталкінг може проявлятися як:▪️ постійні дзвінки, повідомлення або листи всупереч небажанню людини спілкуватися;▪️ нав'язливе стеження біля дому, роботи чи місць, які регулярно відвідує людина;▪️ небажані «випадкові» зустрічі;▪️ надсилання подарунків після чіткої відмови від спілкування;▪️ збір особистої інформації без згоди;▪️ погрози або спроби контролювати життя людини.Що таке кіберсталкінг?Сьогодні переслідування часто відбувається і в цифровому просторі. Кіберсталкінг – це систематичне переслідування людини через соціальні мережі, месенджери, електронну пошту або інші цифрові сервіси. Воно може включати постійні повідомлення, стеження за онлайн-активністю, злам акаунтів, поширення неправдивої інформації, погрози чи збір персональних даних.Важливо пам'ятатиСталкінг – це не про симпатію, турботу чи романтичну наполегливість. Якщо людина чітко дала зрозуміти, що не хоче контакту, а переслідування триває, це є порушенням її особистих кордонів і може становити реальну загрозу для безпеки.Що може зробити фахівець?✔️ вислухати постраждалу особу без осуду;✔️ допомогти оцінити рівень ризику;✔️ порадити зберігати докази (скриншоти, повідомлення, фото, записи дзвінків);✔️ за потреби допомогти скласти план безпеки;✔️ надати інформацію про доступні психологічні, соціальні та правничі послуги.Корисні ресурси🔹 Департамент кіберполіції України підготував практичні рекомендації, як розпізнати кіберсталкінг та захистити себе:«Спілкування в інтернеті: як захиститися від кіберсталкінгу»🔹 Добірка матеріалів про кібернасильство, сталкінг та інші форми цифрового насильства:«Як розпізнати кібернасильство і захистити себе»💬 Пам'ятайте: навіть якщо переслідування не супроводжується фізичним насильством, воно може серйозно впливати на психічне здоров'я, відчуття безпеки та якість життя людини. Саме тому важливо ставитися до кожного такого випадку серйозно та своєчасно реагувати.#терміни_ГЗН

📍 Психологічна підтримка поручЦентр допомоги врятованим (ЦДВ) у м. Бородянка продовжує працювати там, де підтримка потрібна найбільше. Фахівці та фахівциня регулярно проводять виїзні консультації у модульному містечку, щоб мешканці та мешканки могли безпосередньо за місцем проживання отримати психологічну, правничу допомогу та підтримку кейс-менеджерів.Для людей, які пережили окупацію, втрати та вимушене переселення, така підтримка часто стає першим кроком до відновлення.В ЦДВ можна:🔹 отримати індивідуальну консультацію психолога;🔹 звернутися по правничу допомогу або супровід кейс-менеджера;🔹 отримати підтримку у подоланні тривоги, стресу та наслідків психотравмуючих подій;🔹 за потреби продовжити роботу з фахівцями вже в офісі Центру.🙌 Усі консультації є безкоштовними та конфіденційними.💙 Мережа Центрів допомоги врятованим працює у різних регіонах України. Тут люди, які постраждали внаслідок війни, можуть безоплатно отримати психологічну, соціальну, правничу допомогу та супровід.📍 Адреси, контакти та графік роботи всіх Центрів допомоги врятованим можна знайти на офіційному сайті UNFPA Україна:https://ukraine.unfpa.org/uk/SRC🤝 Колеги, просимо поширити цю інформацію серед людей, з якими ви працюєте. Якщо ви знаєте людину або родину, які потребують психологічної, соціальної чи правничої підтримки, розкажіть їм про мережу Центрів допомоги врятованим. Вчасно отримана допомога може стати важливим кроком до відновлення.

🚨 І трохи про нас із вами – фахівців. Для того щоб витримувати емоції інших, ми з вами маємо мати добре розвинений внутрішній контейнер 🗑 Якщо його немає, ми не спроможні впоратися з тією лавиною емоцій, які здатні видавати нам постраждалі. І тоді, коли на нас злиться постраждала, дуже легко прийняти це на свій рахунок. Образитися. Захиститися. Або, навпаки, – злякатися і почати підлаштовуватися.Жоден із цих варіантів точно не допоможе людині. Тому пам'ятайте, що злість, яка летить на нас, найчастіше адресована не нам. Ми просто перший безпечний дорослий поруч, і те, що вона дозволяє собі злитися саме з нами, – це, як не парадоксально, ознака довіри.⚠️ Пам'ятайте: ми маємо право після такої зустрічі бути виснаженими, маємо право йти на супервізію. Але під час зустрічі тримаємо себе. Не тому, що ми роботи, а тому, що в цей момент наша стабільність – це єдине, на що людина може спертися.‼️ І головне – гнів постраждалої – це не перешкода для роботи. Це саме її початок. Бо саме в цей момент щось усередині нарешті прокидається і каже: «Зі мною так не можна було». І наше завдання – не заглушити цей голос, а допомогти йому стати трохи гучнішим, трохи безпечнішим. 🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога

Верховний Суд, постанова від 19 червня 2026 року у справі № 336/6805/25⚖️ Верховний Суд вкотре звернув увагу на проблему, яка нерідко виникає у справах про домашнє насильство після розірвання шлюбу. Наявність спору щодо визначення місця проживання дитини не означає, що всі заяви про домашнє насильство є лише проявом конфлікту в родині.У цій справі батько звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо матері малолітньої дитини. Він посилався на численні факти фізичного та психологічного насильства: побиття дитини, психологічний тиск, погрози, образливі повідомлення, публікації у соціальних мережах, а також спробу силоміць забрати дитину. До матеріалів були долучені відеозаписи, переписка, висновки психологів, медична документація, матеріали кримінальних проваджень, рішення органу опіки та інші докази.Суд першої інстанції дійшов висновку, що така сукупність доказів підтверджує існування реальних ризиків повторного домашнього насильства та видав обмежувальний припис строком на шість місяців.Натомість апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що сторони перебувають у тривалому конфлікті через визначення місця проживання дитини, а доказів ризиків повторного насильства недостатньо. Крім того, суд вважав, що на момент перегляду справи необхідність у приписі вже втратила актуальність.Верховний Суд не погодився з таким підходом. Суд наголосив, що обмежувальний припис не є покаранням кривдника. Його призначення – забезпечити безпеку постраждалої особи та попередити повторне насильство до завершення інших проваджень. Саме тому видача припису не залежить від того, чи притягнуто особу до адміністративної або кримінальної відповідальності.Особливо важливим є ще один висновок Верховного Суду: у справах про видачу обмежувального припису суд має оцінювати не лише окремий епізод, а всю динаміку насильства та ризики його повторення. Якщо заявник надає докази фактів насильства та обґрунтовує існування ризиків, цього достатньо для переходу обов'язку їх спростування до кривдника.Суд також прямо зазначив, що сам факт існування спору щодо місця проживання дитини не виключає можливості видачі обмежувального припису. Такі категорії справ мають різний предмет доказування, а отже сімейний спір не може автоматично нівелювати доводи про домашнє насильство.Ще одна показова позиція стосується оцінки ефективності самого припису. Верховний Суд звернув увагу, що відсутність нових контактів між кривдником та постраждалими після ухвалення рішення першої інстанції не свідчить про відсутність небезпеки. Навпаки, це може підтверджувати, що захисний механізм спрацював і досяг своєї мети – забезпечив безпеку постраждалих.Практичне значення цієї постанови полягає в тому, що вона вкотре акцентує увагу на необхідності комплексної оцінки обставин справи про домашнє насильство. Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису, суд має оцінювати не лише факт уже вчиненого насильства, а насамперед ризики його повторення, поведінку кривдника, психоемоційний стан постраждалої особи та всю сукупність наявних доказів. Водночас сама по собі наявність сімейного спору між сторонами чи незавершеного кримінального провадження не виключає необхідності застосування заходів захисту, якщо встановлено обґрунтовані ризики продовження домашнього насильства. 🎓 Тамара Бугаєць, юристка. #колонка_юристки

❓І що ж нам робити з усім цим?Перше й найважливіше – не поспішати з нормалізацією. Я вже казав про це, але повторю, бо це критично.«Те, що ти відчуваєш, – це нормально» – це правда. Але якщо ви кажете це в першу хвилину, людина чує, що ви хочете, аби вона перестала відчувати те, що відчуває. Бо слово «нормально» для неї звучить як: «Добре, тепер рухаємося далі».1️⃣ Спочатку побудьте поруч із соромом. Не виправляйте його. Не заперечуйте. Дайте йому місце в кімнаті: «Я чую, що тобі дуже соромно за те, що сталося». Крапка. Без «але». Без «насправді». Без «ти не повинна так думати».2️⃣ Друге – відокремлювати вчинок від особистості. Повільно. Без натиску. Не через переконання, а через запитання: «Як ти думаєш, чи могла людина, яка переживала те саме, що й ти, вчинити інакше?» Люди часто значно добріші до уявної людини чи уявного друга, ніж до себе самих. І це – двері.3️⃣ Третє – і це вже про глибшу роботу – повертати людині її власну історію. Не переписувати її, а розширювати контекст. «Розкажи мені, що тоді відбувалося у твоєму житті». «Скільки тобі було років?» «Що ти тоді знала, а чого ще не знала?» Людина, яка пережила насильство, часто оцінює своє минуле очима себе сьогоднішньої. Це жорстоко й несправедливо стосовно самої себе.4️⃣ Четверте – тіло. Сором потрібно не лише осмислити – його потрібно відпустити через тіло. Дихання. Рух. Артпрактики. Усе те, що дозволяє матеріалізувати те, для чого ще немає слів, а потім – поступово відпустити.✏️ І ще одне – про нас із вами.Коли постраждала людина несе вам свій сором, вона робить щось дуже сміливе. Вона довіряє вам найболючіше місце всередині себе. І наша реакція, особливо в перші секунди, вирішує, чи вона залишиться в контакті, чи знову зачинить ці двері.Тому найкраще, що ми можемо зробити в цей момент, – це не знайти «правильну фразу». Це наша здатність витримати цей сором разом із нею. Не злякатися. Не відвести погляд. Не поспішити все вирішити.💬Бо людина, яка все життя несла сором наодинці, вперше може відчути щось дуже важливе: «Мій сором не злякав цю людину навпроти. Вона залишилася». «Значить, можливо, і я можу залишитися поруч із собою».Іноді саме це і є початком зцілення.🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога