❓І що ж нам робити з усім цим?Перше й найважливіше – не поспішати з нормалізацією. Я вже казав про це, але повторю, бо це критично.«Те, що ти відчуваєш, – це нормально» – це правда. Але якщо ви кажете це в першу хвилину, людина чує, що ви хочете, аби вона перестала відчувати те, що відчуває. Бо слово «нормально» для неї звучить як: «Добре, тепер рухаємося далі».1️⃣ Спочатку побудьте поруч із соромом. Не виправляйте його. Не заперечуйте. Дайте йому місце в кімнаті: «Я чую, що тобі дуже соромно за те, що сталося». Крапка. Без «але». Без «насправді». Без «ти не повинна так думати».2️⃣ Друге – відокремлювати вчинок від особистості. Повільно. Без натиску. Не через переконання, а через запитання: «Як ти думаєш, чи могла людина, яка переживала те саме, що й ти, вчинити інакше?» Люди часто значно добріші до уявної людини чи уявного друга, ніж до себе самих. І це – двері.3️⃣ Третє – і це вже про глибшу роботу – повертати людині її власну історію. Не переписувати її, а розширювати контекст. «Розкажи мені, що тоді відбувалося у твоєму житті». «Скільки тобі було років?» «Що ти тоді знала, а чого ще не знала?» Людина, яка пережила насильство, часто оцінює своє минуле очима себе сьогоднішньої. Це жорстоко й несправедливо стосовно самої себе.4️⃣ Четверте – тіло. Сором потрібно не лише осмислити – його потрібно відпустити через тіло. Дихання. Рух. Артпрактики. Усе те, що дозволяє матеріалізувати те, для чого ще немає слів, а потім – поступово відпустити.✏️ І ще одне – про нас із вами.Коли постраждала людина несе вам свій сором, вона робить щось дуже сміливе. Вона довіряє вам найболючіше місце всередині себе. І наша реакція, особливо в перші секунди, вирішує, чи вона залишиться в контакті, чи знову зачинить ці двері.Тому найкраще, що ми можемо зробити в цей момент, – це не знайти «правильну фразу». Це наша здатність витримати цей сором разом із нею. Не злякатися. Не відвести погляд. Не поспішити все вирішити.💬Бо людина, яка все життя несла сором наодинці, вперше може відчути щось дуже важливе: «Мій сором не злякав цю людину навпроти. Вона залишилася». «Значить, можливо, і я можу залишитися поруч із собою».Іноді саме це і є початком зцілення.🖋 Олексій Гелюх, психолог, тренер пул тренерів UNFPA. #колонка_психолога