Не те щоб я був готовий піти на злочин заради восьми годин сну… але, скажімо так, я цього й не заперечую. Чорт, та я б на дуже сумнівні речі підписався навіть заради кількох годин безперервного сну. Якщо тренер Грейвс запитає, чому я сьогодні повзаю як слимак на ковзанах, скажу, що спав як немовля. І навіть щиро посміхнуся, бо коли від тебе все життя вимагають результату за клацанням пальців, брехати в очі стає твоєю суперсилою. Але правди ніде діти: чотири години я просто втикав у стелю, а потім здався і почав розминатися в темряві, наче якийсь одержимий йог-перфекціоніст. Ось що буває, коли ти затятий спортсмен, а твою кнопку вимкнення, видно, відкликав виробник через брак. Годинник над коридором до роздягальні показує трохи за сьому ранку. У мені дві години уривчастого сну і стільки кофеїну, що можна було б заживити невелику країну. За всіма законами анатомії, я мав би почуватися трупом. Натомість мене штирить, бо мозок ніяк не припинить прокручувати повідомлення, яке прилетіло десь о другій ночі від дівчини, з якою я листуюся останні кілька тижнів. Я не знаю її імені. Не знаю, який вона має вигляд. Ба більше, не знаю, любить вона хокей, ненавидить його чи взагалі хоч раз у житті ступала на лід. Зрештою знаю лише одне: вона почала з'являтися в моїх думках у кожній паузі між справами. І це небезпечно."Спершу поцілуй мене" - Райлі Пейдж 🏒 перекладаєтьсяНа публікацію книги ✨