— То де наш Буркотунсон?— Нагорі. І, будь ласка, не називай його так. Він не буркотун.— Можливо, не з тобою.— Зі мною він такий самий, як і з усіма.— Тху. Ну звісно.— Я серйозно. Те, що хтось мало посміхається, не означає, що він нещасний.— Означає, якщо це Грейсон.Хоч як би я не захищала Грея, люди рідко погоджувалися зі мною — навіть його молодший брат. Тиха вдача часто змушувала інших думати, що він похмурий або навіть злий. Він зазвичай таким і був, коли поруч був Паркер. Той точно знав, на які кнопки натискати.Паркер був не єдиним, хто помилявся щодо нього. Через розміри й силу Грейсона часто сприймали як грубіяна. Але варто було лише зазирнути в його очі..там найдобріша душа. Я знала це з першої зустрічі, коли нам було по сім років. Ми були в міському басейні, і я побачила, як хлопчик рятує бджолу з води. Він виловив її, а потім я допомогла йому знайти безпечне місце в кущах троянд. Вже тоді мені стало ясно, що Грей — особливий, і мені пощастило бути його другом.Чи бував він іноді в поганому настрої? Звісно. А хто ні? Мабуть, не допомагало й те, що він часто відчував біль через стару травму коліна. Я зробила своєю особистою місією намагання викликати посмішку на його обличчі якомога частіше — ну, наскільки він міг видати. Я не була на сто відсотків впевнена, що губи Грея взагалі знають, як вигинатися вгору до кінця.— Думаю, ти єдина людина, яка може його терпіти, — вів далі Паркер. — Якщо ти не вийдеш за нього заміж, то він усе життя буде самотнім.— Не кажи дурниць.— Твоя правда. — Він кивнув. — Вже пізно — Грейсон і так поводиться, ніби йому вісімдесят.— Паркере!"Буркотливий Дарлінг" - Александра Муді🏒перекладаєтьсяНа публікацію книги ✨