Коли ми вийшли в коридор, вона зупинилася і повернулася до мене.— Вони ж були не такі вже й смачні, правда?Раптом я зрадів тому, що моє обличчя має емоційний діапазон золотої рибки.— Не розумію, про що ти. Мені дуже сподобалося.Технічно це була правда. Я любив усе, що було пов’язано з Пейдж, навіть її паскудні мафіни. Очевидно, кохання було не лише сліпим, а ще й абсолютно позбавленим почуття смаку.Вона засміялася і похитала головою.— Я знаю, що ти кажеш це лише з ввічливості. Але не хвилюйся, наступна порція буде кращою. Я мушу опанувати куховарство, якщо хочу викреслити його зі свого списку.Я щось промугикав на знак згоди. Існував великий шанс, що я не переживу наступну порцію, але мені не хотілося розчаровувати Пейдж. Вона придумала це влітку, коли схиблені на роботі батьки тиснули на неї, вимагаючи нарешті вирішити, що вона хоче робити зі своїм життям. Спочатку список складався з речей, які Пейдж планувала колись перетворити на кар’єру. Але тепер він мав значно ширший фокус. Там точно були пункти, які ніколи не принесуть грошей. Хоча я не знав напевно, що саме вона туди вписала, бо ніколи не бачив повністю.Вона завжди тримала цей рожевий аркуш паперу в шкільному щоденнику і зберігала його в таємниці навіть від мене. Це було дивно, враховуючи, що вона втягувала мене практично в усе, що пробувала. Тягала від одного заняття до іншого. Одного тижня вона в’язала нам усім рукавиці, наступного — малювала наші портрети. Тепер ось кулінарія. Хто знає, що буде далі."Буркотливий Дарлінг" - Александра Муді🏒перекладаєтьсяНа публікацію книги ✨