Telegram statistics channel - @upc_orthodox

🙏⛪️🙏 Ікона 🙏⛪️🙏святителя Миколая Мокрого ⚜️ Образ святителя «Миколай Мокрий» отримав свою незвичайну назву завдяки чуду, що сталося у Києві.⚜️ Київське подружжя вирушило човном по Дніпру до Вишгорода. На зворотному шляху жінка задрімала і ненароком впустила у воду малятко, яке тримала на руках. Після марних зусиль врятувати дитину батьки у відчаї звернулися по допомогу до чудотворного образу Святого Миколая, «велику віру до нього маючи» .⚜️ Минула ніч. І на ранок сталося чудо. Паламар Софійського собору, як зазвичай, удосвіта відчинив храм і раптом почув плач дитини. Побіг на голос і на хорах біля ікони Миколая побачив геть мокре немовля. Про подію оголосили на все місто і незадовго дохраму збіглася хмара люду.⚜️ Прийшов і батько дитини, побачив і впізнав її, але сам собі не повірив і пішов до дружини. Дружина негайно прибігла до собору, впізнала дитя своє, і, не торкаючи його, впала перед образом святого Миколая і молилась.⚜️ Відтоді ікону стали іменувати Святого Миколая Мокрого.⚜️ Святиня перебувала у соборі майже тисячу років. У часи комуністичного лихоліття її вивезли за кордон. Нині образ Чудотворця перебуває у США в середовищі української еміграції.

⚜️ Про цю подію священник повідомив місцевому благочинному. Поголос про явлення образа і дивовижне зцілення Анісії поширилася по всій околиці. До образа стали приходити прочани і люди, які страждали від різних недугів. Місцевий благочинний у липні 1888 року поставив образ до шафи і замкнув на замок до вирішення справи єпархіальним начальством. Молебні, за його порадою, звершувалися перед місцевим образом Спасителя.⚜️ Про зцілення від хвороби Анісія Панченко особисто розповіла архієпископу Харківському Амвросію. Невдовзі після цього було розпорядження Харківської духовної консисторії: «Консисторія, на підставі визначення свого, затвердженого Його Високопреосвященством 12 вересня 1888 р., дає вам знати, що образ Спасителя, який зберігався в підвалі Всіхсвятської церкви села Мала Чернеччина Сумського повіту і знаходиться в ризниці, дозволено помістити на стіні в місцевій церкві. Вересня 16 дня 1888 року».⚜️ У липні 1892 року ікону привозили до міста Суми проти холери, що розбушувалася в місті. Під час багатолюдного молебню на Покровській площі з читанням акафіста Іісусу Сладчайшому було піднесено прохання до Спасителя про захист від цієї страшної хвороби. Невдовзі хвороба відступила. Окрім того, є безліч письмових свідчень про зцілення від образа «Хліб Життя».⚜️ Так було до 1917 року. У часи громадянської війни ікона зникла. За деякими спогадами, її бачили в секті обновленців на Пришибі (тоді передмістя Сум). Але, найімовірніше, це був шанований список з чудотворної ікони. До нашого часу доля чудотворного образа «Спас Малочернеччинський» залишалася невідомою.⚜️ У роки радянської влади храм було закрито. Будівлю розібрали, а із церковної цегли збудували сільський клуб. Частину церковне начиння, ікони було частково сховано парафіянами, які під страхом переслідувань і гонінь намагалися зберегти святині. Іншу частину було розграбовано. До цього часу вціліли стіни дзвіниці храму.⚜️ 1996 року клуб, збудований із церковної цегли, було передано православній громаді селі Токарі. Відновилися богослужіння, люди знову приходять сповідувати свою віру.⚜️ Рішенням Священного Синоду УПЦ від 16 жовтня 2003 року було встановлено день вшанування Малочернеччинського образа як шанованої святині Сумщини: 30 листопада / 13 грудня.⚜️ 15 липня 2012 року вдруге знайдений чудотворний Малочернеччинський образ було передано до Успенської Святогірської лаври.⚜️ 20 липня 2012 року на засіданні Священного Синоду УПЦ було розглянуто рапорт Преосвященного Євлогія, єпископа Сумського і Охтирського, про знайдення чудотворного Малочернеччинського образа Христа Спасителя «Хліб Життя», а також інші матеріали про знайдену святиню. Відповідно до рішення Священного Синоду УПЦ, місцем постійного перебування цього чудотворного образа став Спасо-Преображенський кафедральний собор міста Суми.

💠 У храмі Домніка могла підійти до людей і щось сунути в руку або в кишеню. Потім виявлялося, що той, кому вона сунула червоний гіркий перець, був таким чином попереджений про прийдешню серйозну хворобу; кому давала копієчку, той виходив із фінансової кризи; хто отримував яблуко, той видужував від мучительної хвороби. З кожним роком її ім’я ставало все більш і більш відомим. До неї за порадою і за благословенням стали приїжджати люди з різних куточків країни. Ієреї і єпископи, монахи і миряни шукали її святих молитов. Всі пророцтва і передбачення, які блаженна Домніка відкривала своїм відвідувачам, незмінно збувалися.💠 Всіх вона приймала, нікому не відмовляла, але від цього її життя не ставало легше. Особливо багато образ і утисків подвижниця відчувала від комуністичної влади і від нерозумних дітей, які, наслухавшись на шкільних уроках оповідань з атеїзму, намагалися якомога сильніше її образити.💠 Після війни, коли храми стали відкривати, Домніка причащалась щотижня. Навіть якщо для цього їй доводилося долати багато кілометрів шляху.💠 Якось, ідучи з двома жінками на престольне свято із Каховки до Берислава, блаженна сказала:— Ой, що ж вони наробили, все потопили, всі дерева, будинки, все потопили.— Де, матінко, що потопили? — здивовано запитали її супутниці.— Ну що ви не бачите, чи що? Все потопили.💠 Здивовані жінки йшли по землі, на якій росли сади, стояли села, а матінка вже йшла по дну Каховського водосховища.💠 Блаженна Домніка прожила дев’яносто два роки і відійшла в небесні обителі 10 червня 1967 року. У той час вже розгоралися хрущовські гоніння проти Церкви. Але, незважаючи на заборони й всілякі перешкоди з боку влади, на похорон Домніки зібралася величезна кількість народу. Її тіло було поховане на старому монастирському кладовищі.💠 У зв’язку з великою кількістю чудес, що відбуваються на її могилі, і всенародним шануванням стариці рішенням Священного Синоду УПЦ у березні 2009 року блаженна Домніка Олешківська була прославлена в лику місцевошанованих святих. А за півроку до цього, у грудні 2008 року, були знайдені її святі мощі, які зараз почивають у раці храму рівноапостольної Ніни міста Олешки.

⚜️ Почувши про чудотворний дар преподобного Петра і бажаючи отримати від нього зцілення своєї невиліковної хвороби, мати блаженного Феодорита, тоді ще молода, нарядившись, вирушила до Петра. Преподобний, побачивши її і прозріваючи в ній благотворний ґрунт для настанови в істинній вірі, вирішив спершу зцілити її від пристрасті до вбрання.⚜️ «Як живописець, – сказав подвижник, – пишучий картини не за правилами свого мистецтва, а так, як йому заманеться, ображає саме мистецтво живопису, так і люди, що покривають свої обличчя фарбою, білою чи чорною, ображають цим Творця, бо через це вони ніби звинувачують Його в недосконалості Його творіння, а звідси і в безсиллі, тоді як кожному відомо, що Він має могутність, рівну хотінню. «Все, що Господь захотів, то створив» (Пс. 134), давши всім корисне і не давши шкідливого. Не спотворюй образа, створеного Богом, не вигадуй підробленої краси, яка розбещує цнотливих!»⚜️ Слова преподобного впали на благодатний ґрунт і виростили добрий плід: молода жінка впала до ніг подвижника і благала його помолитися за нього і зцілити його. Преподобний Петро відповів: «Якщо маєш тверду віру в Божу допомогу, то отримаєш зцілення своєї хвороби; бо Бог завжди готовий виконати прохання віруючої душі».⚜️ Потім він поклав руку свою на хворе око і, створивши знак хреста, зцілив хворобу. Багато й інших великих справ створив преподобний Петро, тож блаженний Феодорит запитує: «Хто виміряє краплини його поту? Яке слово могло б передати, скільки він посіяв насіння та скільки він зібрав плодів? Яке широке море його чеснот!»⚜️ Преподобний Петро помер близько 429 р., будучи 99 років від народження.